Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України
- Автор: Алейніков Григорій Іванович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я
- Жанр: право
Электронная книга - «Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України». Краткое содержание книги:
Адресований суддям та усім, хто цікавиться проблемами захисту прав людини через призму винесення виправдувальних вироків по кримінальних справах.
У літературі розрізняють три групи підстав, що виключають злочинність діяння[43].
Перша група об’єднує вчинки, що відрізняються властивим злочину ступенем небезпеки, які з тих чи інших причин не передбачені кримінальним законом. У таких випадках суд зіштовхується з проблемами в кримінальному законі. Отже, у мотивувальній частині вироку суд указує, що діяння хоч і характеризується необхідним для злочину змістом, але не є таким, оскільки не закріплене в кримінальному законі.
Друга група охоплює діяння, які формально містять ознаки певного складу злочину, але за своїм змістом позбавлені суспільної небезпеки. Це вчинки, що підпадають під ч. 2 ст. 11 КК України, які формально містять ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але унаслідок малозначності не є злочином. Визначення судом малозначності залежить від того, ознаки якого складу злочину формально містить вчинена особою дія або бездіяльність. Питання про малозначність діяння завжди питання факту, для встановлення якого необхідний аналіз у вироку конкретних обставин справи. Причому суд в мотивуванні повинен обов’язково пояснити, що встановлена дія або бездіяльність підсудного або взагалі не заподіяли і за своїм характером та змістом вини не могли заподіяти шкоди, або заподіяли чи могли заподіяти лише вкрай незначну шкоду. У вироку суд повинен встановити, що особа не тільки об’єктивно заподіяла незначну шкоду, але і суб’єктивно мала намір заподіяти саме таку, а не більшу шкоду. При розбіжності між фактично заподіяною незначною шкодою і суб’єктивними намірами підсудного відповідальність повинна визначатися відповідно до спрямованості наміру.
Законодавству і судовій практиці відомі підстави, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння. Вони складають третю групу діянь, що зовні нагадують злочин, але є за своєю природою суспільно корисними і правомірними. Чинне законодавство відносить до них необхідну оборону, крайню необхідність, добровільну відмову від скоєння злочину і затримання злочинця. Виправдовуючи підсудного з цієї підстави, суд дає іншу, ніж при відданні під суд, юридичну оцінку діянню, вважаючи, що воно не злочинне. У мотивуванні указується, які з передбачених у законі елементів складу злочину не властиві діянню, і чому оспорюється його правова природа.
Розглядаючи кримінальні справи, Верховний Суд України систематично звертає увагу судів на правильне і єдине розуміння встановлених кримінальним законом конкретних складів злочину і вимагає при винесенні вироку суворо виходити із змісту диспозиції кримінального закону.
Приклад 1.: Олевський районний суд Житомирської області вироком від 18 травня 2004 р. виправдав Ч. У. і Ч. М. через відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого ст. 166 КК.
Апеляційний суд Житомирської області постановою від 13 липня 2004 р. виправдувальний вирок щодо цих осіб залишив без зміни.
У касаційному поданні прокурор Житомирської області поставив питання про скасування судових рішень щодо виправданих і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з тим, що суд неправильно застосував кримінальний закон, неповно дослідив і необ’єктивно оцінив зібрані у справі докази.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який визнавав касаційне подання доказаним, перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені в поданні докази, колегія суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з диспозицією ст. 166 КК об’єктивна сторона передбаченого нею злочину полягає у злісному невиконанні батьками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною, яке спричинило тяжкі наслідки для неї. При цьому між діями (бездіяльністю) батьків і настанням тяжких наслідків для їхньої дитини повинен бути причинний зв’язок.
Органи досудового слідства і прокурор обвинувачували Ч. В. і Ч. М. у злісному невиконанні встановлених законом обов’язків по догляду за неповнолітнім сином Ч. В. В., унаслідок чого впродовж 2001-2002рр. він вчинив декілька крадіжок чужого майна і останнім вироком від 19 листопада 2002р. був засуджений на чотири роки позбавлення волі, що відповідно до пред’явлених вказаним особам обвинувачень визнано тяжкими наслідками для неповнолітнього. Проте будь-яких доказів того, що цими діями батьки безпосередньо спричинили тяжкі наслідки для сина, в матеріалах справи немає і в касаційному поданні прокурора не наведено.
43
Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния. — К., 1989. — С.7.