Повернення до зірок
- Автор: Гамильтон Эдмонд Мур
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Переводчик: Сергій Тищенко
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Повернення до зірок». Краткое содержание книги:
Всесвіт знаходиться на межі громадянської війни. Королівство Фомальгаут роздирають протиріччя між людьми та негуманоїдами.
Та якась темна невідома досі сила стоїть за цим, здавалося б, прикордонним конфліктом.
Чи зможе Гордон завадити таємничим прибульцям підкорити народи Галактики?..
Абро став гаряче заперечувати, а Астус Нор, старійшина Ради, встав, щоб висловити загальний протест. Змірявши Ґордона довгим вивчаючим поглядом, він повернувся до Ліанни.
— Ми не маємо права судити про ваш вибір фаворитів, ваша високість, але не можемо мовчати, коли вони починають пхати свого носа у державні справи. І ми говоримо — ні. Ліанна теж встала, розгнівана, але старий витримав її спопеляючий погляд. Однак вона не встигла сказати й слова, як втрутився Коркханн. Він перервав її, але з таким тактом і витонченістю, що ніхто не образився.
— З вашого дозволу, ваша високість, я хотів би відповісти на це зауваження. — Він пильно подивився на чотири розгніваних обличчя. — Ви, здається, не сумніваєтеся у тому, що я володію певними здібностями і рідко помиляюся у фактах?
— Ближче до справи, Коркханн, — пробурчав старійшина.
— Добре, — відповів міністр, опускаючи пазури на плече Ґордона. — Я наведу один-єдиний, зате незаперечний факт. У всій Галактиці немає нікого, підкреслюю, НІКОГО, хто мав би у керівництва Імперії таку довіру, яку має цей землянин на ім’я Джон Ґордон. Ворожий вираз на обличчях членів Ради змінився крайнім подивом.
— Але чому… Яким чином? — Промовив Абро.
— Отже, ви все-таки копирсаєтесь у моїх мізках, — з підозрою пробурмотів Ґордон, — Якщо, звісно, вона сама вам нічого не розповіла…
Коркханн не звернув уваги на його бурмотіння:
— Я навів факт. Додати мені нічого.
Всі дивилися на Ґордона з інтересом, але як і раніше недовірливо.
Потім Астус Нор пробурчав:
— Якщо Коркханн так каже, то, так воно і є. Проте… — Він запнувся, потім продовжив твердим голосом: — Добре, нехай летить.
— Чомусь ніхто не запитав, чи хочу я летіти, — тихо сказав Ґордон.
Йому набридло бути слухняним виконавцем чужої волі, які не мають навіть права голосу, і він би сказав все, що думав з цього приводу, якби не Ліанна. Тоном, який не терпить заперечень, вона вимовила:
— Раду закінчено, панове.
Жодного слова більше не було вимовлено. Коли всі віддалилися, Ліанна підійшла до Ґордона:
— Чому ви так сказали? Ви ж згорає від бажання потрапити туди.
— Ви думаєте?
— Не вдавайте. Я ж бачила, як просвітліло ваше обличчя при згадці про Троон. — Вона подивилася на нього докірливо і продовжувала: — На якийсь момент, на Тейні, коли смерть була поруч, мені здалося, що ми знову стаємо близькі… Як колись. Мабуть, я помилилася. Я нічого для вас не значу.
— Ви говорите дивні речі. Дивні для людини, яка ризикував життям, щоб бути з вами поруч!
— Про це я і думаю… Заради чого ви ризикували, Джон Ґордон? Чи про мене ви мріяли?.. Чи все ж про пригоди, зоряні кораблях, все те, чого не було у вашому часі?
Зерно правди у цьому припущенні було. Достатнє, щоб стримати гнів Ґордона. Очі, мабуть, вони його видавали — посмішка Ліанни була гіркою і розчарованою.
— Так я і думала. — Вона відвернулася. — Вирушайте на свій Троон, і нехай він стане вашим попутником!
2
Весь вільний час по дорозі до Канопуса Ґордон проводив на командному містку корабля-розвідника. Крізь ілюмінатори (які насправді ілюмінаторами були) він спостерігав, як з’являються, збільшуються, а потім зникають зірки. Після безплідних років, проведених на Землі, він все ще не міг вдосталь насолодитися цим видовищем. Гігантська шарове скупчення у сузір’ї Геркулеса, зарозумілі барони якого вважали себе рівними королям, неквапливо стискалося на заході. Корабель повільно огинав ледь освітлену масу планетних тіл, так званий Провал Лебедя, і виходив у той сектор простору, в якому колись розігралася вирішальна битва об’єднаного космічного флоту Імперії з армадою Ліги Темних Світів.
Ґордон згадував. Далеко-далеко на південь виднілася темна, чорніша за ніч, пляма Хмари, звідки йшли у наступ кораблі Ліги. Згадалися Талларна і ІІІорр Кан, вождь Ліги, який пішов з життя, визнавши себе переможеним.
— Ви занадто багато думаєте про минуле, — зауважив Коркханн, лукаво поглядаючи на нього жовтим оком. — Це шкодить сьогоденню…
— Якби ви знали мене краще, — посміхнувся Ґордон, — то, безсумнівно, менше б дивувалися. Так, я був самозванцем, я майже не розбирався у тому, що робив під час цієї битви, але я там БУВ. Таке не забувається.
— Сп’яніння владою… У ваших руках був всесвіт. Мабуть, ви шкодуєте, що все це у минулому?
— Ні, — швидко відповів Ґордон, здивований тим, що припущення Коркханна збігаються з думкою Ліанни. — Та й, чесно кажучи, я був наполовину паралізований страхом.