Долина Чотирьох Хрестів
- Автор: Забелин Игорь Михайлович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. С. Лук'янчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Долина Чотирьох Хрестів». Краткое содержание книги:
…Майже півстоліття тому загадково зникла російська полярна експедиція. Довгий час ніхто не міг розкрити цієї таємниці. Та ось на допомогу приходить хроноскоп, і на екрані з'являється картина трагічної долі мужніх дослідників Півночі. Про це автор хвилююче розповідає у невеличкій повісті «Долина Чотирьох Хрестів».
Оповідання «Легенда про «земляних людей» показує, як чудодійний хроноскоп допоміг розв’язати ще одну цікаву загадку, зв’язану з життям невідомих нам людей.
Разом з героями книжки читач переживає ряд захоплюючих пригод, дізнається багато цікавого про природу і історію Півночі нашої Батьківщини.
Наприкінці арктичного літа шхуна «Зоря-2» підійшла до острова Беннета — найбільшого в архіпелазі Де Лонга, гористого, безлюдного. Тринадцять років тому з острова Беннета по неміцній листопадовій кризі пішов у останній похід полярний дослідник Толль, так і не дочекавшись свого судна… «Зоря» догнивала на березі бухти Тіксі, а біля скель острова Беннета стояла «Зоря-2», екіпаж якої продовжував справу, розпочату Толлем…
Кілька учасників експедиції переправилися шлюпкою на острів і, поділившись на дві партії, почали досліджувати його. Конопльов, Зальцман і Мазурін пішли в один бік, а Жильцов з якутами Ляпуновим і Михайловим та матросом Розановим вирушили шукати хижку, збудовану Толлем.
Небо вкривалося хмарами непомітно, і тільки тоді, коли раптовий порив вітру шмагонув Жильцова по обличчю, він зрозумів, що насувається буря і треба негайно повернутися на шхуну. Жильцов, Розанов і якути Ляпунов та Михайлов поспішно рушили назад, до місця висадки. Жильцов ішов першим. Вони переходили невеликий, круто спадаючий до моря льодовик, коли сильний порив вітру збив Жильцова з ніг. Начальник експедиції покотився до обриву, і тільки тріщина врятувала його від загибелі. І Розанов, і якути гукали його згори, але Жильцов лежав нерухомо, не відповідаючи… Буря дужчала, шквальний вітер не давав змоги підвестись, людей ось-ось могло скинути в море. Та нікому й на думку не спало кинути Жильцова в біді. Розанов і Ляпунов лишилися зверху, страхувати, а маленький, спритний Михайлов спустився на вірьовці до Жильцова. Начальник експедиції був живий, але сам іти не міг. Щосекунди рискуючи життям, вибиваючись із сил, якути і Розанов витягли Жильцова й на руках понесли його туди, де сподівалися ще застати шлюпку… Шлюпку вони застали, і всіх, хто висадився на берег, теж, але «Зоря-2» зникла: вона не могла залишатись у бурю біля скелястих берегів острова…
Вже через кілька годин на морі з’явилася крига. Вітер бушував, але хвилі вгамувалися. Проте це нікого не обрадувало. Крижини повзли з півночі і нездоланою перешкодою ставали на шляху між островом та шхуною, що штормувала десь у відкритому морі… І важко поранений Жильцов, і всі учасники експедиції, залишені на острові, розуміли: якщо «Зоря-2» не проб’ється крізь кригу по них, їх чекає неминуча загибель. Толль, опинившись колись у такому ж становищі, мав теплий одяг, харчі, всі його супутники були здорові… І все-таки вони безслідно зникли серед криги… А в людей у маленькому наметі навколо Жильцова не було ні запасів їжі, ні теплого зимового одягу… І, звичайно, кожний з них у ці дні думав: проб’ється Черкешин чи відступить, як відступив Матісен?
Минув один день, другий, третій. Навколо острова лежала крига і навіть на обрії не з’являлося «водяне небо»… Стан здоров’я Жильцова не поліпшився. В думках він готувався до смерті, хоча Зальцман запевняв його, що рани не важкі. Але Жильцов думав про те, що йому самому доведеться піти з життя, щоб не віднімати у товаришів останньої надії на порятунок…
Невідомо, чим би закінчилося двотижневе перебування на острові, коли б не вдале полювання якутів на оленів. А потім на горизонті з’явився ледь помітний димок: це «Зоря-2» пробивалася до острова. Черкешин не підвів…
До самісінького острова шхуна підійти не змогла, і потерпілі рушили до неї кригою. Напівдорозі їх зустріли товариші, і незабаром експедиція у повному складі зібралася на борту шхуни. Змарнілий, змучений безсонними ночами Черкешин здав вахту помічникові і, не слухаючи подяк, спустився в каюту спати.
«Зоря-2» продовжувала плавання…
«Всі ми, і я особливо, зобов’язані життям Черкешину», — записав у щоденнику Жильцов.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ,
в якому містяться деякі роздуми про Землю Саннікова, дістається з землі зошит, захований Зальцманом, а також розповідається про дальшу долю експедиції Жильцова
…Погода псується. Суха сніжна крупа тарабанить по туго напнутому тенту палатки. Не чути свисту ховрашків — вони поховалися в нори. Низькі ріденькі хмари проносяться над нами на південь. Звідкись прилетіла полярна чайка; вона кружляє над Долиною Чотирьох Хрестів і жалібно квилить — скаржиться, що нема поблизу моря чи озера; потім вона круто шугає вгору і летить на південний схід. Ми теж могли б здійнятися і полетіти на південний схід, в Марково. Але нам здається, що хроноскоп ще може знадобитися тут, у долині, і що взагалі ми використовуємо його мало й невміло…