Помирана
- Автор: Антипович Тарас
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-106-7
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Помирана». Краткое содержание книги:
Походження тих його запасів також обросло народними домислами. Нельсон чув, що Фрезе ще молодим працював сортувальником на Кориті, і саме там натрапив на цілий контейнер дивного ядучо-зеленого гелю. Схильний до експериментів, він буцім випробовував речовину на собі й на інших — то як їжу, то як засіб для гігієни. Гель розводили водою, кип’ятили, випаровували на сонці, змішували з сипучими речовинами і пташиним послідом, мазали на рани, піддавали всіляким іншим реакціям. І нарешті суто випадково відкрили його властивість зрощувати живе з неживим.
Втім, були й інші версії щодо появи гелю. Ходили чутки, нібито Фрезе отримав його з-за Колючки від недружніх сил — як плату за шпигунство на їхню користь або навіть як засіб прихованого поневолення чи повільного винищення коритян. Тому деякі старші люди боялися віддавати себе в «нечисті» руки доктора й остерігалися біомеханічних операцій як таких, чиї наслідки не до кінця зрозумілі й можуть бути використані ворогом у своїх інтересах.
День починався паскудний і тьмяний. Зловонний вітер шмагав Корито і його залюднені околиці. Майже очищену трубу теплотраси знову обсипало піском. На засушеному розтрісканому ґрунті вилися маленькі вихри. Але Нельсон не відступав від плану. Разом із братом та ще кількома затятими ланцями вони вовтузились коло «хомута», що з’єднував одну з секцій трубопроводу.
Гайки й болти на фланцях обросли іржею, а ключ до них знайшовся в ангарі тільки один. Гектор простукував кріплення на стиках труб молотком, потім Захур і Пабло шурували їх металевими щітками. І лише тоді Нельсон брався розкручувати гайки. Деякі болти розсипалися у нього в руках, інші доводилося збивати ломом. Роз’єднавши перший фланець, Нельсон глибоко задумався над тим, як він буде монтувати труби знову, коли їх піднімуть на Корито.
— Буря буде, тре’ валить відсіль, — зауважив Пабло, ганяючи язиком крупинки піску на металевих зубах.
— Ше часинка єсть, — заперечив Нельсон і повернувся до Гектора. — Бро, ти бачив такі болти в ангарі?
— Усякі гізні бачив, — ухильно відказав Гектор.
— Дялбакус, нам не різні, а точно такі тре’!
— Точно — не точно… Я не дивився, ялбухан!
Суперечку перервав голос Тузихи. Вона, як привид у хустці, виринула нізвідки й нависла над робочим людом.
— Туза не бачили мого туто? — запитала вона тривожним голосом.
— Тобі ше чого, ханаврук? — озлився Нельсон.
— Думаєш, твій рабой устав і робить до нас прийшов? — заіржав Захур. — У нього ж параліч!
— Параліч-то параліч, а взяв і пропав. Здимів Туз, — осіла Тузиха на земляний вал. Усі подивилися на її розгублене несиметричне лице.
— Коли пропав? — обізвався Нельсон після паузи.
— Не знаю, чи вчора, чи сьогодні. Я ж не кажний день до нього дивлюсь! — розкисла Тузиха. — Лежав собі за ширмою і їдла не просив. А це зайшла — а його нема.
— Мо’, помег? — недоречно вставив Гектор.
— Та якби помер, то не було б і клопоту — лежав би на місці! А койка ж пуста! — заскиглила Тузиха. — Пішла шукать, обійшла все, шо можу. Та куди мені бігать — «прогрес» он уломиться скоро. Поможіть, криком прошу! Якщо упав десь, буря його прикида так, шо й по запаху не найдем, пізно буде, криком прошу! А бувало ж уже таке, шо приверзеться комусь Монро і зове його, і дрочить. А чоловік устане й за ним іде — не зна, куди, а Монро — сюп-сюп — і в землю стекло, йуханакус, і нема його, а чоловік так і стоїть там день і ніч, як стояк, і з місця не сходе, поки не розсиплеться в труху…
— Ану закрийся! — обірвав її Нельсон діловито. — Мислю мені перебиваєш.
Сірі бараки в районі Депо обшукали швидко, але залишалося стільки покинутих будівель, що обшарити все просто сил не було. Мешканців тут лишилося зо два десятки, більшість спорожнілих халуп попадали без головної опори — людської присутності. Шиферні стіни й дахи, які від ударів вітру складалися, наче картонні коробки, утворювали тут філію сміттєвого полігону, що розросталася день у день. Туза тут ніхто не бачив. Принаймні, так запевняв Гена на правах місцевого аборигена.
З порогу своєї сторожки на пошукову команду понуро поглядав Кальман, притримуючись за одвірок. На животі у нього була пов’язка з бинта. Не питаючи дозволу увійти, Гектор протиснувся повз нього всередину дому, позирив у закутки.