Весілля в монастирі
- Автор: Иваненко Оксана Дмитриевна
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Вітчизна"
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Весілля в монастирі». Краткое содержание книги:
Вона казала це, щоб пояснити само собою зрозуміле, тим більше що Неофіт знав про цю школу.
— Ви знаєте, владико, — повідомила вона його, — з тих, що взимку почали вчитися, вже дев’ятнадцять хлопчиків і дівчаток іспити витримали — беручкі до навчання і так уже запально вчаться. А про трудолюбців знаєте самі, на іспитах у мене бували, вони й далі, хто вступив, усі на п’ятірки, чи пак на «відмінно», витримали, — з погордою за учнів сказала вона і додала вже іншим, навіть трохи кокетливим тоном: — Ви б наполягли, щоб ще кілька стипендій дали. Старші уже до семінарії переходять.
Вона вирішила, чому б не використати цей обід і на користь трудолюбцям!
— Хіба можна відмовити Єлизаветі Миколаївні! Приходьте, приходьте, поміркуємо.
— Єлизавета Миколаївна з учнями чудеса робить, — пробасив отець Гаврило. Та вона, глянувши в його бік, зробила такі страшні очі і прошепотіла: «Бога ради, мовчіть про своїх синочків», — що він поперхнувся і немов через кашель замовк.
— А хто ж утримує цю біженську школу?— спитала єлейно сестра Секлета.
«От нате і мій глек на капусту, що і я була Химка», — подумала Літа.
— А що ж тут утримувати?—знизала плечима. — Завідуючий дозволив помешканням користуватися, я з ними займаюся, старші трудолюбці допомагають — які ж тут кошти потрібні? Кому? Це ж не якесь благодійне товариство влаштувало, де ще штат потрібний, кошториси, звіти і те, й інше.
— Це святе діло вчительки, — сказала мати Серафима і суворо глянула на сестру Секлету.
— Ну, що ви, — спалахнула Літа, — це просто наша праця, наш обов’язок учителів під час війни. А що ж цим дітям робити?
— Так, глибокошановна Єлизавето Миколаївно, тепер усі наші думки пов’язані з війною. Мати Серафимо, — звернувся Неофіт до ігумені, — я все-таки й сьогодні сам відслужу молебінь за наше доблесне військо і панахиду по загиблих воїнах.
— Оце найголовніше, щоб ми перемогли і щоб воцарився «мир на землі і в человєцех благоволєніє», — шепнув Ігор Літі Миколаївні, скориставшись тим, що на столі міняли страви. Устинка подавала, Секлета наливала і розкладала, ігуменя керувала.
— Не зліться, прошу вас, мені й так ніяково. От ви наче сердитесь і на мене. Може, я надто багато говорила?
— Що ви! Як це ви могли подумати? Ви тут єдина, хто не дратує мене. І говорили те, що треба.
— Я ж не могла не використати такої нагоди, аби щось зробити для трудолюбців, та й біженців матиме на увазі, — наче виправдовувалась Літа.
— Я зрозумів, зрозумів, — заспокоїв її Ігор.
Вони говорили між собою, а за столом вже зав’язалася розмова про якісь церковні, монастирські справи. Певне, теж хотіли скористатися з нагоди — обіду з архієреєм.
— Може, ми втечемо?— спитав Ігор. — Отак тихенько, коли готуватимуть стіл до чаю.
— А це зручно? Я б з великою охотою, але ж ваша тьотя просила допомогти...
— Ви вже виконали це прохання блискуче — задали тон, а тепер хай Секлета і батюшка розпинаються і беруть його в облогу, просто з шкури лізуть перед цим архієреєм, співаючи дифірамби, а йому самому все це вже набридло, і він все знає, що йому говорять і про що йому натякають і проситимуть, він тільки на вас і поглядає, — Ігор говорив уже сердито.
— Не вигадуйте і не будьте таким злим, — лагідно мовила Літа. — Хіба вже так важко дотерпіти цей обід до кінця? Дивіться, як зазирає на нас сестра Секлета, як у неї міниться обличчя, наче вона наглядачка, догоджає начальниці, а сама стежить за всіма.
— А ви все помічаєте!
— Та не дратуюсь, як ви, ну, ще якісь там півгодини посидимо і втечемо.
— Мені важко, — похмуро мовив Ігор. — Я вийду, а ви за мною. Ох, нарешті вже переходять до десерту.
Устинка почала вносити варення, ягоди, блюдо з вергунами, що їх блискавично приготувала диякониха.
— Тьотю, ми вийдемо на хвилинку, у мене голова розболілася, — нахилився Ігор до тітки.
— Справді розболілась?— схвилювалась ігуменя.
— Ні, не справді, бога ради, не хвилюйся. Просто хочеться на свіже повітря. — Щоб трохи пом’якшити свої слова, він ласкаво тихенько промовив: — Твій прийомчик удався на славу!