Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Нестяма - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Нестяма

Электронная книга - «Нестяма». Краткое содержание книги:

Богдана Жолдака сміливо можна назвати найвеселішим прозаїком сучасної української літератури — блискучий оповідач, непе-ревершений відтворювач живої народної говірки з її дивовижною фонетикою і суржиком, за що письменника часто критикували ортодоксальні прихильники чистої літературної мови. Ще він — розкішний майстер побрехеньок: історіям Жолдака про Гітлера чи Сталіна віриш беззастережно попри цілковите розуміння їхньої абсурдності, а прочитавши фразу «Повний курс органевтики для технікумів та вищої школи», негайно берешся шукати в інтернеті, що ж це за наука така, і, звісно ж, жодних пояснень не знаходиш, бо то чистісінька вигадка.
Ця проза така кінематографічна, що здається, її персонажів знаєш особисто багато-багато років і до кожного з них, попри їхню недолугість, а часто й відверту пришелепкуватість, переймаєшся симпатією.
ISBN 978-617-679-384-7
Богдан Жолдак © текст, 2017
Дарина Жолдак © графіка, 1998
Назар Гайдучик © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © 2017
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 97
Перейти на страницу:

— Кисляк, — байдуже знизала плечима донька.

— А що на війні незначна доза ста грамів зробила всіх мужиків алкашами. Хронами!

Таня пригадувала, до чого тут війна, однак не пригадала жодної.

— А хто всю до копійки зарплату приносить? — кивнула вона на схованку, пошукала там пальцями, однак, окрім павутини, нічого не намацала, весь цей час дивилася на Таню, як на пасьянс. — До копійки? Ти хіба не читала Джека Лондона? '

Таня не пам’ятала, хоч у них стояло повне його підписне видання.

— Читала.

— Написано: якщо чоловік п’є сам із собою, — пригадувала генеральша, — то він відгороджується стіною пляшок від життя.

Овдовівши, перше, що вона зробила, — розклала думки по порядку й розставила полицями; там, у серванті, були загальні зошити, і тепер легко могла знайти потрібний рядок із цитатою.

Іван вступав у вечір; іще на роботі добряче помився, одягся в сорочку та в чудовий настрій, навіть тутешня пилюка була приємна, тепла, це відчувалося крізь черевики; бували моменти, коли пахтіла травою, а не навпаки — шлях од трамвая ніколи не видавався довгим, бо був по стежці, вона додавала ходи, аж нарешті вперлася в крамничку, її підпирав місцевий м’ясник.

Він робив рухи руками, так, що Іван наважився підійти, і провів ногою по траві. Той поворухнув ротом, потім сказав:

— Ти ето.

Іван постояв, чекав, доки той доворушить пальцями:

— Вобщим додому лучче не ходи, пойняв?

Він довго працював тут, і руки в нього теж зробились, як окости.

— Чого? — замість «чому» перепитав Іван.

— Бо я ж усіх тут знаю, — пояснив той, — була в мене твоя баба з мамкой удвох, того це.

Обличчя в нього не влазило в лице, тому тиск підскочив; наливався червоним, немов заходом сонця, за це місцеві прозивали його м’ясорубом; подейкували, що їздить аж на Печерськ битися в пивбарі, щоб ніхто не патякав, начебто тамта вулиця Різницька насправді називається Ризницькою, позаяк тут біля Лаври мешкали ченці, вишиваючи ризи.

— Ну, були, то й шо? — незалежним голосом одбився Іван, хоча настрій почав уменшуватися, теплий вечір вилітав із нього.

— Бо приводили з собою собацюру, чорного, — показав різник, — і почали ним мене підбивати. Но я був не піддався, — показав він: — Кобеля. Отакого. Притягли вірьовкою й ковбасой, — мордато сплюнув.

Монголоїдне од пиятики лице ще дужче звузилося очима.

— Якого ще кобеля? — не петрав Іван.

— Деньги предлагали, я не взяв, а потім взяв. Ну й здєлав із кобельом, тьху, що вони хотіли, тьху.

Плюнув він у пилюку і влучив.

— Слухай, я тут іду собі після роботи, ясно? Якого кобеля?

— Такого, що я тоже, може, після роботи стою отут і жду тебе замість того, щоб тоже додому йдить. Так от, приходить твоя бабва розпоряджаться з кобелюрою, а він же нюхом чує мою професію й почина нєрвнічать при чому бі-сицьця, ну, понятно, він же пес.

Налиті коньяком, його очі пошукали, знову знайшли Івана й подивувалися.

«Чудо, — подумали вони, — шо отут, ву Пущі-Водиці, а живуть такі кєнти, які при цьому нічого не понімають, ну, ладно би на Печерську».

Іван саме думав. Здогадувався, що цей професіонал рано-вранці, ще до роботи, мусить пертися аж на Дарницький м’ясокомбінат і купувати сорок кілограмів кісток, а потім тягти їх сюди й доважувати до м’ясива.

«Ну правильно — не собачого ж додавати?» — подумав він у тепле надвечір’я.

— То. шо твоя тьоща дуже грамотна й вичитала, як нада боротися з алкоголізмом, пойняв?

Іван не розумів, як пов’язати чорного пса зі спиртним.

«Я й сам колись був грамотний», — мало не бовкнув він.

— А тепер вона десь таке вичитала, шо як з чорного пса націдити півстакана красної крові і налляти його в красне вино, то хто такого вип’є, то зразу навсігда одрікається од алкоголізма, ти пойняв?

«То при чому тут я?» — малювалося на лобі у Івана.

— А при тому, — продовжував м’ясоруб, — шо вони були знайшли в тебе заничку з бутилкой вина і рішили, шо саме пора тебе спасать од п’янки.

— Мене? — не повірив Іван до такої міри, що навіть пригадав, як за часів Чорнобильської катастрофи заховав пляшку вина й забув де.

Однак Пуща-Водиця навколо була така ж реальна, як і різник навпроти.

— Заманили вони чорного собацюру, нагодували, накинули петлю й пойняли, шо націдить із його бояться. Тоді вони вспомнили про мене й і притягли сюди. Тепер пойняв?

— Пойняв, — насилу зрозумів Іван.

Колекція знущань, що здавалася давно вже завершеною, домалювалася ще одним експонатом.

— Ну я взяв того кобеля, обв’язав і налив із його півста-кана. Вони при цьому дуже просили мене, шоб я нікому не казав, тому я все розказав, пойняв?

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 97
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)