Тварина, обдарована розумом

— Містер Сі? — озвався чийсь голос позад нього, він озирнувся.

— У. Д. Хагамен.

Сі потиснув простягнуту йому руку. Сорокарічний Хагамен був високий, але надто вузький у плечах. Шия в нього довга, витягнуте мертвотно-бліде обличчя таке вузьке, що, здавалося, воно було зведене до двох вимірів, мав немічні каламутні очі. Як тільки Сі потис Хагаменові правицю, вона впала вниз, розшукала за спиною ліву руку, схопила її і більше не ворушилася.

— Містере Сі, — раптом заговорив Хагамен так, ніби, назвавши своє ім’я й потиснувши руку, вичерпав усе, чого вимагали людські стосунки. — Напевне, ви знаєте, що таке сонар?

Сі наївно посміхнувся.

— Цією штукою наші кораблі вистежують ворожі підводні човни, так?

Він даремно намагався видати з себе наївного, бо Хагамен і не дивився в його бік. Для нього Сі був двоногою твариною з ярликом «Сі» й не більше!

— Власне кажучи, — промовив Хагамен, — це — апарат, що утворює у воді ультразвуки. Звукові хвилі відлунюються від занурених у воді предметів, і їх знову ловить апарат. Швидкість звуку в воді відома, отже, електронний обчислювач негайно підраховує відстань і встановлює форму зануреного предмета. Зважте тільки, що цей апарат разом із електронним обчислювачем надто важкий і громіздкий, до того ж відомості, що їх він подає, іноді непевні, бо в воді утворюються сторонні хвилі, що спотворюють луну.

Хагамен завше докінчував речення, яке б воно довге не було, тримаючи руки за спиною. Говорив він без жестів, його постать не гойдалася, навіть не кліпав очима. Його продовгувата незворушна голова височіла на довгій шиї, невиразні очі дивилися кудись поверх голови Сі, губи лише злегка розтулювалися, тому між ними насилу пробивалися звуки. Мова повільна, витончена й безупинна, наче він читав лекцію.