Не повертайся спиною до звіра
- Автор: Ковтун Тетяна
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Не повертайся спиною до звіра». Краткое содержание книги:
Євген слухав зі схрещеними на грудях руками.
— А збитковий відділ газети? — іронічно поцікавився він.
— Політика, любий мій. Те, куди ти рвешся, а тебе не беруть. Усі ризиковані публікації, в яких фігуруватиме опозиція, Чорнята «гаситиме» ситим патяканням грошовитих мішків незалежно від їхнього політичного забарвлення. Ось саме такі публікації ти й готуватимеш.
Під напруженими поглядами батька й сина вона пройшла до спальні, де з відчуттям огиди стягла з себе пропахлий сигаретним димом діловий костюм. А на столі вже парував чай і апетитно запахла смажена картопля. Чоловіки розставляли закуски. З’явилося шампанське. Надія вийшла до них у смугастому халаті.
— Затям собі, що зміна власника газети, — а тепер це ваш редактор, — означає зміну і кадрової політики, і системи оплати праці, і стосунків з профспілками. У цій грі рахунок буде на користь роботодавця. Ти все це на собі відчуєш. Єдине, від чого не можу тебе застерегти, — викривальні публікації, журналістські розслідування. Таких, як ти, не втримаєш на короткім повідку. Кажу це на той випадок, якщо Чорнята піде проти влади ва-банк. Хоча, не думаю, що він зважиться. У будь-якому разі, хоч би як не склалася твоя журналістська доля, прошу тебе, будь обережним!
І вона тихо, повільно вимовила слова, яких насправді не збиралася говорити:
— Не існує такого редактора, який би не хотів пропіарити своє видання. А випадок з Георгієм Гонгадзе — надзвичайно потужний піар. Тільки для кого — це загадка. До речі, наскільки мені відомо, Гія шукав за кордоном дечиї банківські рахунки, а далі з ним сталося нещастя…
Євген широкими кроками міряв кімнату.
— Ну ти й загнула, ма! Хто зна, чи знадобиться така порада, але все одно дякую… Боже, я за цією газетою зовсім забув!
Він ляснув себе по лобі й зник у кухні, звідки за мить виринув з букетом.
— З приїздом! Давай про приємне. Знаєш, що я маю з цього інтерв’ю? Одне гарне знайомство. Хто-хто, а Настя Невінчана вже точно впізнаватиме мене за будь-яких обставин.
— Настя Невінчана? Це ж дочка моїх загиблих друзів із Запоріжжя! Бідолашне дівча. Її батьки, до речі, теж були журналістами й обоє загинули в дорожній аварії…
Надія якусь мить подумала, чи варто, але все-таки сказала:
— За доволі загадкових обставин… Згодом опікуном Насті став Ігор Самохін, тоді ще заступник херсонського «губернатора», — провадила вона. — Не знаю, куди він потім подівся. То Настя тепер у Києві?
— Авжеж!. Самохін тусується в партійних колах а Настя навчається на юрфаку і працює помічницею в того самого Бориса Шевченка. Якось я її бачив тут, в Ірпені, — сказав Євген.
— Сюди багато киян приїздить, — долучився до розмови старий Лось, відкорковуючи шампанське. — Тут же Центр кобзарського мистецтва.
Микола Петрович років із десять був депутатом Ірпінської міськради й полюбляв часом нагадати про свою роботу в комісії зі збереження національної культурної спадщини.
З цієї хвилини в Надії поліпшився настрій. Ніби вперше помітила, яким дорослим став її син. Таке й раніше траплялося. Одного дня, коли Женя був ще зовсім маленьким, вона глянула на сина й несподівано для себе зрозуміла, що його очима дивиться нове покоління і її дитя вже сьогодні у чомусь мудріше за неї.
Розділ третій
Редакційний гул перестав заважати. Тепер він уже налаштовував на роботу. Євген занурився в аналітичну статтю й незчувся, коли підійшов обід. Чубенко за графіком здав економічну сторінку й замислився, з чого почати підготовку наступної сторінки, коли до його самотньої келії по-свійськи зазирнув сам Дмитро Чорнята.
— Ходімо, поговоримо.
У кабінеті шефа останнім часом змінилися божки. Хоча над столом, як і раніше, висів офіційний портрет Президента, кудись у невидимий куток було відсунулася рамка з фотографією улюбленого Генпрокурора. Поменшало брязкалець — сувенірів, якими донедавна закидали редактора численні візитери.
— Ти вже маєш, що поставити на вівторок? — поквапливо спитав шеф і, не чекаючи на відповідь, промовив значуще: — Завтра підеш на форум «Україна і XXI сторіччя». Будуть присутні Президент і прем’єр. Визначиш за обстановкою, у якому вигляді подавати матеріал.
Шеф опустив очі, ніби вчитуючись у шпальту. Як на керівну вказівку — сказаного було замало. Хлопець завмер посеред кабінету, однак на лукаво-простакуватому обличчі шефа не вловив і натяку на бажання говорити далі. І це все? Отже, на форум запрошують пресу. А страшне обвинувачення, висунуте опозицією через загибель Гонгадзе? Чи питатимуть про це журналісти? І яку роль відведено йому, Євгену, на цьому заході — протокольного статиста?