Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современные любовные романы » Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]
Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Электронная книга - «Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]». Краткое содержание книги:

Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті, співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде. А потім, співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на найдовшу та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня, ціна якої — життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах — усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю… Принаймні так легенда каже.
1 ... 185 186 187 188 189 190 191 192 193 ... 298
Перейти на страницу:

— Так, я розумію вас, — зітхнув кардинал. — Добре, що ви це відчуваєте. Гадаю, в очах нашого Господа це пом’якшить ваш гріх. Заради вашого ж блага вам краще сповідатися отцю Джорджіо, а не отцю Гільєрмо. Отець Джорджіо не перекрутить ваших почуттів і пояснення мотивів. Він побачить істину. А отець Гільєрмо менш проникливий та чутливий, і тому може поставити під сумнів ваше щире розкаяння. Усмішка ледь помітною тінню промайнула на його тонких губах. — Ті, хто вислухує сповіді великих, вони теж люди, мій Ральфе. Ніколи не забувайте про це, допоки живете. У священицькому сані є вони сосудами, що містять Бога. У всьому іншому вони — прості люди. І прощення, яке вони відпускають, іде від Бога, хоча вуха, які вислуховують і роблять судження, належать людям.

У двері обережно постукали; кардинал Вітторіо мовчки дивився, як на інкрустований столик поставили тацю з чаєм.

— От бачите, Ральфе? Після Австралії я пристрастився до вечірнього чаювання. На моїй кухні його готують досить добре, хоча спочатку в них не виходило. — Він підняв руку, коли архієпископ Ральф потягнувся було за чашкою.

— Стривайте! Я сам наллю. Мені подобається бути «господинею».

— Я бачив багато чорних сорочок на вулицях Генуї та Рима, — зазначив архієпископ Ральф, спостерігаючи, як кардинал Вітторіо наливає чай.

— То спеціальні загони Дуче. Попереду в нас — дуже важкі часи, мій любий Ральфе. Його Святість твердо вирішив, що не має бути розколу між Церквою та світським урядом Італії, і він таки має рацію. Що б не трапилося, ми мусимо мати змогу служити всім нашим дітям, навіть якщо війна означатиме розкол між нашими дітьми, які воюватимуть один з одним в ім’я католицького Бога. Де б не були і кому б не належали наші серця та емоції, ми завжди намагатимемося тримати Церкву поза ідеологією та міжнародними конфліктами. Я покликав вас до себе, тому що добре знаю: ваше обличчя не видасть ваших думок, що б ви перед собою не бачили, а ще тому, що я не знаю людей, чиї дипломатичні таланти могли б зрівнятися з вашими.

Архієпископ Ральф гірко посміхнувся.

— Ви сприяєте моїй кар’єрі всупереч мені, чи не так? Що б зі мною було, якби я вас не зустрів?

— О, та ви б стали архієпископом Сіднейським — добра і вагома посада. — Його преосвященство широко всміхнувся. — Але шляхи нашого життя не завжди залежать від нас. Ми зустрілися тому, що так судилося бути, як і те, що ми працюватимемо безпосередньо на Його Святість Папу Римського.

— Я не бачу успіху наприкінці цього шляху, — сказав архієпископ Ральф. — Гадаю, результат буде таким самим, яким завжди буває результат безпристрасності. Ніхто нас не любитиме, і всі нас засуджуватимуть.

— Я знаю це, і Його Святість також це знає. Але ми більше нічого не можемо вдіяти. І ніщо не завадить нам молитися таємно за швидке падіння Дуче та фюрера, хіба ж ні?

— Ви й справді думаєте, що буде війна?

— Я не бачу жодної можливості уникнути її.

Кішка його преосвященства вийшла з сонячного куточка, де вона спала і дещо незграбно, через свій поважний вік, заскочила на коліна кардинала, вкриті мерехтливою мантією.

— А, Шебо! Привітайся зі своїм старим другом Ральфом, якому ти віддавала перевагу переді мною.

Жовті сатанинські очі пихато зиркнули на Ральфа — і заплющилися. Обидва чоловіки розсміялися.

15

Дрогеда мала радіоприймач. Нарешті прогрес дійшов і до Джилленбоуна у вигляді радіостанції Австралійської радіомовної комісії, і нарешті — нарешті! — у танців та вечірок з’явився гідний конкурент на ниві розваг. Саме радіо являло собою досить неоковирний об’єкт у горіховому корпусі, що стояв на маленькому вишуканому комоді у вітальні, а його елемент живлення у вигляді автомобільного акумулятора лежав у самому комоді. Щоранку місіс Сміт, Фіона або Меґі вмикали його послухати новини Джилленбоунського району та прогноз погоди, а щовечора Фіона та Меґі слухали загальнонаціональні новини. Як це дивно — отак раптово сполучитися із зовнішнім світом, слухати про повені, пожежі, дощі в кожній частині країни, про тривожну ситуацію в Європі, про австралійську політику, і не залежати від милості Блуї Вільямса та його спізнілих газет.

1 ... 185 186 187 188 189 190 191 192 193 ... 298
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)