Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
— Гуляти! — підстрибував приятель. — Цілий день гулятиму, де захочу, а ти повертайся у свою Лоцманку і зубри уроки. Ха— ха!
Підстрибуючи, як м’ячик, хлопчик побіг. Кинувшись за ним, Гриць побачив щит. Ще здалеку прочитав:
СТІЙ!!! НЕБЕЗПЕЧНА ЗОНА! СЮДИ ЗАЛІТАЄ УЛУМ-ТУЛУМ!!!
«ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДЛЯ ДІТЕЙ!!!»
Хто такий Улум-Тулум, Гриць не знав, а Шмигик-Мигик пробіг мимо щита із загрозливим написом і зник у чагарях. Він же не вміє читати! І Грицеві стало шкода всенетаківського приятеля. Ще в пастку до Улум-Тулума потрапить.
Зненацька навкруг потемніло, війнув вітер, ніби хто замахав величезними віялами. Гриць звів голову й вжахнувся: над ним летіло щось чорне, страшне, здоровецьке. Воно розмахувало страхітливими крилами, ворушило волохатими кривими лапами, наче хапало щось у повітрі. Метелик!..
Гігантський метелик, певне, вдесятеро більший за нього, Гриця! А слідом за велетнем летів трохи менший метелик. Теж оксамитово— чорний і теж з білим черепом на спині.
Гриць похолов.
Ну й дива! Як махне крилами — трава лягає. А лапи які волохаті — бррр!.. Як у павука. Тут Гриць пригадав, що і в Лоцманці часом з’являється метелик, «мертва голова», але звичайний, маленький. Гриць ще позавчора ганявся за ним по горбах і портфель загубив. А тут метелики більші за людей! От би спіймати такого метелика та принести в школу! Вся Лоцманка прибігла б дивитись. Та що там Лоцманка! Із самої академії приїхали б учені по такого метелика, ще б і назвали його так: «Гігантський метелик Грицька Зінька».
Гриць зітхнув. Ет, спробуй такого спіймати, як він більший за найбільшого у їхньому селі дядька Полікарпа. Такого метелика хіба що на машині привезеш…
— Тату, спіймай мені хлопчика, — раптом запищав менший метелик.
«Чи мені вчулося, чи тут метелики й справді розмовляють людською мовою?» — подумав Гриць.
— Навіщо тобі той хлопчик? — озвався великий метелик.
Голос у нього був неприємний, тріскучий.
— У моїй колекції немає такого гарного хлопчика.
— Ну, гаразд, синку. Де наш сачок?
Волохатими кривими лапами метелик взявся за сачок. Гриць злякався і чимдуж кинувся тікати.
— Лови його! Лови-и-и! — заверещав малий метелик.
— Від нас не втече, — протріщав великий.
Гриць плутався у густій траві, а позад нього вже свистів вітер. То летів гігантський метелик.
— Та що ви робите?!! — обурювався Гриць. — То діти ловлять метеликів. Діти, а не метелики дітей!
Над головою в Гриця просвистіла якась сітка і впала в траву. Сачок! Він у сачку! Ех, не треба було летіти на цю планету!
— Спіймався, спіймався! — аж верещав з радощів малий метелик. — Витягни його, тату, і ми посадимо цього хлопчика в коробочку…
Гриць помітив між сачком і землею щілинку, шмигнув туди і…
ПРИГОДА ШОСТА
… бридкі волохаті лапи цупко схопили хлопця за сорочку, підняли вгору. Хлопчик безпомічно заборсався в повітрі.
— Нічого екземплярчик, — проскрипів великий метелик, уважно розглядаючи Гриця великими очима. — Цей хлопчик прикрасить нашу колекцію.
— Я вам не екземплярчик, я — Грицько Зінько з Лоцманки! — закричав Гриць, все ще махаючи в повітрі руками й ногами, марно силкуючись вирватися з бридких лап. — Та відпустіть мене! Ви все переплутали на своїм Всенетаку! Метелики не ловлять людей!
— Що він пищить? — спитав маленький метелик.
— Він пищить з радощів, що ми спіймали його для нашої чудової колекції, — відповів великий метелик і став запихати Гриця в коробочку.
Гриць опинився в такій темряві, наче замкнули його в глибокий льох. У пітьмі хтось раптом засопів.
— Хто тут? — злякано прошепотів Гриць.
— Я, Шмигик-Мигик…
— І тебе спіймали?
— Авжеж. Сам би я нізащо сюди не поліз.
— Ну й звичаї на вашому Всенетаку! — обурювався Гриць. — Подумати тільки: мене, Грицька Зінька, якого у Лоцманці бояться всі собаки, якийсь нахабний метелик запхнув у коробку!
— Мені з тобою, Грицю, зовсім не страшно.
— Дуже радий! — буркнув Гриць. — Та тільки від цього мені не легше. Ех, ти!.. Занесло тебе сюди! Хіба не бачив, що написано на щиті? Грамотій!
— Та я ж не вмію читати, — запхикав Шмигик-Мигик. — У мене п’ятірка за незнання.
— От і влипли через твоє неуцтво!
Якусь мить хлопці помовчали.
Коробка погойдувалась, наче пливла. Мабуть, «мертва голова» летить і тримає коробку в лапах.
— Слухай, Шмигику, нас і справді метелики спіймали для колекції? — обережно запитав Гриць.