Історія України-Руси. До року 1340

Для обчислення відносин віверицї (вЂверица, вЂкша) до гривни бракує нам всякої підстави; очевидно тільки, що була се найменьша одиниця для обчислення (в перекладах вона відповідає словам мЂдница, лєпта, отже найдрібнїйшій монетї). На реальну вартість її одинока вказівка — що мала воскова сьвічка коштувала одну віверицю, „єдину вЂкшу” 55).

В археольоґічних находках маємо меньші від гривни золоті й срібні штамповані руські монети 56). Золоті одначе о стільки рідкі, що можна сумнївати ся, чи вони були коли в купецькім оборотї в значнїйшім числї і чи зайняли певне місце в монетній системі. Важать сї золоті монети коло 1/3, лота (6 ґр.); при 10-ти лотовій гривнї і пропорції 1:6 така монета була-б варта коло 10 ногат. Срібні монети, судячи по двом значним нахідкам (київській і нїжинській) і численним меньшим, були в купецькім оборотї, в значнійшім числї. Питаннє — яке місце в поданій вище монетній системі вони займали? Звичайно уважають їх різанами. При 10-лотовій гривнї різана відповідає 1/5 лота срібла; між срібними монетами є дїйсно такі. Але трудність в тім, що поруч монет сеї ваги ми маємо і тяжші й лекші (39 до 105 доль = 0,13 до 0,35 лота), і досї не переведено докладнїйших дослїдів у сїм напрямі, не уставлено, яка саме вага для сих монет нормальна і як пояснити значні відміни в вазі поодиноких монет, навіть битих тим самим штампом.

Як виглядала в дїйсности ногата, куна, вівериця, се зістаєть ся поки що невідомим. Не знаємо, чи означали вони якусь свійську монету, чи більш розповсюднену чужоземну — напр. півлїтрова київська гривна більше меньше відповідає вазї пятдесяти арабських діргомів або візантийських півмілїарезій, що відповідали таким чином різанам, а мілїарезій кунї, по прийнятому вище рахунку, хоч і не вповнї докладно 57). Нарештї деякі приймають, що ті назви — куна, ногата і т. д. означають шкірки.

З сим вяжеть ся досить заплутане питаннє про шкіряні гроші. Рубрук, що подорожував по полудневій Українї 1253 р., оповідає, що у Русинів замість монети служать кусники дорогих шкірок; пізнїйші Ляноа (XV) і Герберштайн (XVI в.) згадують, що замість монети Русини уживали головки віверок, куниць й иньших зьвірят: ще в XVIII і на початку XIX в. звістні були стемпльовані кусники шкірки, що ходили в Росії замість грошей 58). Тому декотрі припускали, що в давнїй Руси в купецькім оборотї уживали ся такі куснї шкірки в ролї, скажім, паперових грошей. Але новійшими часами теорія шкіряних грошей в науцї знаходить дуже мало довіря. Тут одначе треба розріжнити два роди можливостей — уживаннє замість грошей, як помічний спосіб обміну, цїлих цїнних шкірок, і таких куснїв шкірок конвенціональної цїнности. Остатнї могли уживати ся хиба в дуже тісних кругах обороту: кусень шкірки з стампілею (Hausmarke), прибитою там купцем чи урядником, що видавав такий кусень шкірки як еквівалент її вартости, мав значіннє вексля, і міг мати вартість в тім крузї, де був звістний видавець і його виплачальність. Цїлі шкірки мали необмежену сферу для своєї ціркуляції й мусїли при загальній бідности металю в ті часи дуже широко уживати ся в поміч грошам при всяких оборотах. Але чи мали вони, чи декотрі з них монетарну вартість, так щоб куна значила шкірку куницї, а вівериця — шкірку білки? Я-б уважав і се досить можливим, хоч відносини між такими шкірками і металєм мусїли-б значно вагати ся, отже й саме монетарне означеннє для шкірок могло-б мати лише приблизне значіннє. Трудність також і в тім, що в наших джерелах якихось виразнїйших вказівок на таке значіннє „куни” і „віверицї” майже нема 59), і наше головне джерело для монетної системи — Руська Правда нїчим не зраджує, аби рахувала на що иньше окрім срібла 60).