Життєпис Білого Ворона [uk]

І ті вояки пропустили Дракона… Голос, прикраси, чорний оксамит… Лице закрите, але ж людина говорить, що справа наглить… А чорногорські хлопці набачилися у князя гостей… В тому числі — і з закритими обличчями… Хтозна, звідки примчав Веданг у такому поспіху, що й плаща забув скинути… Бідолахи потім хотіли руки на себе накласти, і лише очікували — помре чи виживе їхній князь. Вогнедан, як трохи отямився, звелів їх поставити перед своїм ложем і чітко вимовив лише два слова: «Я забороняю».

Вогнедан, почувши Мечиславів голос, квапливо одягнувся, попрощався з панною і вийшов… Надворі його очікувала знайома постать… І раптовий біль в усьому тілі… Юнак осунувся на землю, так і не зрозумівши, що сталося…

Ратимир сам відтягнув зомлілого городами, до річки Волинки. А там уже очікували чорри… З човном… І з Ведангом, який і досі був непритомним. Вони думали забрати до Зелібору й Мечислава. Але у Вовчура були інші плани. Він залишив Веданга під ранок, в зелемінському лісі, прив’язаним до сухого дерева. Мечислав тоді якраз отямився. Вовчур розповів бідоласі, за що той має вмерти, і підпалив довкола нього завбачливо зібраний хмиз…

Врятувала родича Дана… У цієї юної дивної ніби і здібностей не було ніяких… Та я просто не знав… Дівчина теж вміла дещо… Коли Мечислав у розпачі попрощався з нею подумки, вона попросила його передати їй картинку місцевості… І з’явилася біля нього… Вогонь уже розгорявся… Попеклись обоє сильно, але Дані вдалося витягти хлопця. Він-то і розповів їй, що брат у біді.

А Вогнедану дісталося — крий Боже… Вовчур, виявляється, вистрелив у нього голкою з отрутою. Правильно розрахувавши, що смертельна для людини доза лише обезвладнить дивного такої міці. В Зелиборі юнак отямився… Краще б він і не опритомнював…

Зореслав Лемпарт був в той час у Зелиборі у таємних справах… Бачив він все те на власні очі… Князь Зелемінський не знав уже, як і зневажити полоненика. Від замку до міського майдану Вогнедана вели зв’язаним, в якійсь ряднині, босим… Юнак ледве йшов, змагаючись з болем… Зелиборці… Я говорив колись, що це досить гидке містечко? Свого часу зачищене моанцями… В полоненика дозволялося плювати і кидати всім, окрім каміння… Аби випадково не вбити. На ешафоті йому обстригли волосся — оту чорногорську косу, що він заплітав на старовинний лад… Відтяли кінчики вух, «щоб були схожі на людські»…. Я, коли до цього дослухав, розчавив у руці якусь прикрасу зі столику Ольга. Про Дарина я взагалі мовчу — він уже давно тихо плакав…

Та зелемінець був невичерпним у вигадках… Він наказав катувати свого ворога, затягуючи йому довкола голови вузлуватого мотуза… Щось подібне я бачив і в Лояні. Біль при такому стягуванні — неймовірний, люди божеволіли від нього. Слід від цього мотуза зостався у Вогнедана на все життя. «Замість корони» — як мовив тоді князь Фотін… З того часу князь Чорногорський не з’являвся на людях без гаптованої стьожки довкола чола. Не тому, що стидався рубця… Здогадалися? Правильно… Це було некрасиво.