Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
— Так само, як і професора Снейпа, — мовив він.
Гаррі глянув у ясно-блакитні очі Дамблдора, і те, що він дуже хотів знати, зірвалося з язика раніше, ніж він це усвідомив:
— Професоре, чому ви вважаєте, що він справді перестав підтримувати Волдеморта?
Кілька секунд Дамблдор дивився на Гаррі, а тоді сказав:
— Гаррі, це стосується тільки професора Снейпа й мене.
Гаррі зрозумів, що розпитування закінчено, Дамблдор не сердився, але якась нотка в його голосі сповістила Гаррі, що йому час іти. Він підвівся, Дамблдор теж.
— Гаррі, — сказав професор, коли Гаррі підійшов до дверей. — Будь ласка, нікому не кажи про Невілових батьків. Він має право сам про це розповісти — коли буде готовий.
— Так, пане професоре, — кивнув Гаррі й повернувся, щоб вийти.
— І ще...
Гаррі озирнувся.
Дамблдор стояв над ситом спогадів, котре відкидало на його обличчя сріблясті плями світла. Він здавався старим, як ніколи. Коротку мить він мовчки дивився на Гаррі, а тоді сказав:
— Хай тобі пощастить на третьому завданні.
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —
Третє завдання
— Дамблдор також вважає, що Відомо-Хто стає сильнішим? — прошепотів Рон.
Усім побаченим у ситі спогадів, майже всім, що почув від Дамблдора, і тим, що він йому показав, Гаррі поділився з Роном та Герміоною. І, зрозуміло, з Сіріусом. Лист до нього Гаррі відіслав одразу, як вийшов з Дамблдорового кабінету. Друзі знову засиділись у вітальні до пізньої ночі, обговорюючи всі подробиці, аж поки Гаррі запаморочилося в голові, і він нарешті зрозумів слова Дамблдора про те, що часом, коли голова переповнюється думками, їх хочеться злити.
Рон дивився на вогонь у каміні. Гаррі здалося, наче Рон трохи тремтить, хоч вечір був теплий.
— І він довіряє Снейпові? — спитав Рон. — Невже він довіряє Снейпові, хоч і знає, що той був смертежером?
— Так, — кивнув Гаррі.
Герміона протягом десяти хвилин не зронила ані слова. Вона сперлася чолом на руки і втупилася поглядом у коліна. Гаррі подумав, що їй так само не завадило б скористатися ситом спогадів.
— Ріта Скітер, — пробурмотіла вона врешті-решт.
— Ти й досі через неї переживаєш? — аж не повірив Рон.
— Я не переживаю, — промовила до своїх колін Герміона. — Я просто міркую... Пам'ятаєте, що вона мені сказала у "Трьох мітлах"? "Я про Лудо Беґмена знаю таке, що в тебе волосся дибки стало б..." Вона ж саме це мала на увазі, правда? Вона писала про процес над Беґменом і знала, що він передавав інформацію смертежерам. І Вінкі теж, пам'ятаєте... "Містер Беґмен — поганий чарівник". Містер Кравч, очевидно, розсердився, що Беґмену вдалося уникнути кари, і говорив про це вдома.
— Так, але ж Беґмен передавав інформацію ненавмисне...
Герміона стенула плечима.
— А Фадж вважає, що це мадам Максім напала на Кравча? — спитав Рон, повертаючись до Гаррі.
— Так, — підтвердив Гаррі, — але він каже це лише тому, що Кравч зник неподалік від бобатонської карети.
— А ми про неї й не думали, — повільно промовив Рон. — Запевняю вас, що вона таки справді має в собі кров велетнів і не хоче цього визнавати...
— Звісно, що не хоче, — різко мовила Герміона, підводячи голову. — Ви ж бачите, що сталося з Геґрідом, коли Ріта Скітер вивідала про його маму. Бачите, що Фадж квапиться робити про неї висновки лише тому, що вона частково велетка. Кому потрібні такі упередження? Напевно, і я б сказала, що маю великі кістки, якби знала, що мене чекає за правду.
Герміона поглянула на годинника.
— Ми так і не потренувалися! — вражено вигукнула вона. — Ми збиралися вивчити стримувальне закляття! Завтра обов'язково візьмемося за нього! Гаррі, тобі треба поспати.
Гаррі з Роном повільно піднялися до спальні. Надягаючи піжаму, Гаррі глянув на ліжко Невіла. Вірний даному Дамблдорові слову, він навіть не обмовився про Невілових батьків. Знявши окуляри і вмостившись у ліжку, Гаррі уявив, як то — мати живих батьків, які тебе не впізнають. Йому самому нерідко співчували чужі люди, але зараз, прислухаючись до Невілового посопування, Гаррі подумав, що Невіл набагато більше заслуговує співчуття. Лежачи в темряві, Гаррі раптом відчув наплив злості та ненависті до людей, які катували містера й місіс Лонґботомів... Він згадав глузування юрби, коли дементори тягли з підвалу Кравчевого сина та його компаньйонів... і зрозумів, що відчували чарівники на лавах... А тоді згадав молочно-біле обличчя волаючого хлопця і раптом усвідомив, що через рік той помер...
Це все Волдеморт, подумав Гаррі, вдивляючись у темряві на запони над ліжком. Усе зводилося до Волдеморта... Саме він роз'єднав ті родини, він занапастив усі ті життя...