Вічний календар

Рибу смажили з понеділка до суботи, а риб’ячий запах оповив Митницю так, наче вона була справжнім рибальським селищем. Митниці пощастило того рибоходного року ще з одним — відкрили фельдшерський пункт. У просторій, збудованій за Австрії, на кілька кімнат хаті, хворих приймала фельдшерка. Інколи приїжджали лікарі з Чорткова. Фельдшерський пункт обладнали сяким-таким медичним устаткуванням. Коли надходила осінь, а за нею зима, тобто коли шляхи до Митниці спочатку розкисали, а потім їх задувало снігами з полів, то єдиною надією на спасіння була фельдшерка. Взимку фельдшерський пункт взагалі-то зачинявся. У приміщеннях було холодно. Грубки й комин, давно нечищені, погано розпалювалися. Ось чому фельдшерку кликали додому, якщо хтось хворів. Діти переважно хворіли на застудне: кашель, ангіна, грип. Тоді фельдшерка брала свій нікельований чемоданчик із двома шприцами на цілу Митницю. Один більший — для дорослих, а менший — для дітей. Припасалася ампулами й, незважаючи на погоду чи пору доби, йшла до хворого. Найчастіше — збивати дітям гарячку. Розпалювалося у грубі, у подовгастому металевому футлярі кип’ятилися шприци. Після цілого дня катання на лижах із високого горба перед Джуринкою, який діти висковзали, у кінці невеличкого трампліна утворювався лід. Якщо морози були тріскучими, то річка перемерзала навіть у мілководних місцях, а коли мороз попускав — вода підмивала лід, і він кришився. Цілий день, ковзаючись на лижах, дітлахи їли волохаті зерна шипшини та сніг. Кущів шипшини вздовж Джуринки чимало, щоби ягід вистачило птахам та бахурам, яких не докличешся додому.