![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
— Ви, — говорить Гаратто, котрий якраз зайшов іншими дверима, — таки продовжуєте клеїти дурня…бідний дворянине. Цікава з вас пара, мої друзі-ельберійці… Поодинці здаєте одне одного, а зведи вас вдвох — так найщиріші друзі…
— Так я ж, — починає Дракон, — тільки щиру правду, і тільки з переляку…
— Мовчати! — раптово рявкає Гаратто так, що навіть Вогнедан струшує головою і позирає з зацікавленням на законника, — Оссо, де лікар?
— Очікує, - жебонить писар шанобливо.
— Поклич…
Чоловік, котрий обережно згинається, аби пролізти в низькі дверцята чимось знайомий Вогнедану. Раптом юнак згадує — це ж белатець Ролла… Імператорський лікар… Чорногорець бачив його на балі… Дивно… Чого це покликали саме його, а не костоправа з Цитаделі. Белатець трохи переляканий, на знаряддя тортур поглядає скоса, а на бранців з жалістю.
— Приятелю Ролло, — говорить Гаратто, усміхаючись, — я не дуже тебе налякав, піднявши серед ночі?
Отже, на волі зараз ніч… Ну хоч щось…
— Та трохи є, - вимушено всміхається белатець, — ти, Аргате, хоч би записку написав, а то я вже подумав, що мене заарештовано…
Диви, які близькі друзі… Ти… Аргате…Приятелю… Цікаво…
— Ролло, — говорить пан Гаратто, — справа державної ваги, тобто я сподіваюсь на твою розсудливість…
— Авжеж, — хапливо говорить белатець, — я ж ніколи… І нікому…
— Подивись ось на цього вельможу, — Гаратто вказує на Вогнедана, — чого у нього такий вигляд?
Ролла підходить до чорногорця і починає огляд. Руки у лікаря холодні, і ледь тремтять… З невеличкої торбинки по черзі виникають то срібна ложечка, то дерев’яна слухавка. Юнак мовчки кориться вправним пальцям белатця. Той, врешті, знизує плечима.
— Крайня ступінь нервового виснаження, — говорить закінчивши, — аби це було на Сході, то я сказав би…
— Говори, — велить Гаратто нетерпляче.
— Дагдон, — зітхає Ролла, — вірніше його відсутність… Цього чоловіка ламає без звичної дози… Я бачив подібне в Гіразані… Шкода… Такий молодий…
Вогнедан дивиться на лікаря ледь очманіло… Він і не думав, що його побрехенька так схожа на правду… Зрештою, це тільки людський лікар, а його висновок лише на користь… Що взяти з чоловіка, котрий жити не може без отого дагдону.
— Чи витримає він хоч би перший ступінь допиту? — запитує Гаратто у лікаря.
Роллі ох як не хочеться давати висновок… Це видно по його очах…
— Не знаю, — говорить він опісля довгої мовчанки, — дуже велика ймовірність зупинки серця…
Гаратто, однак, задоволений відповіддю. Він звертається до Веданга:
— Ну, що ж, пане бідний дворянине… Я з цікавістю слухав ваші побрехеньки, але всьому є якась межа… Або ви мені зараз оповісте правду про вашу з князем Чорногорським участь у змові і ваші зв’язки з Сіллоном, або я накажу підняти на дибу не вас, а вашого хворого приятеля. Який може померти від вашої впертості у вас перед очима… Мій предок, командор Гаратто, рекомендував подібний спосіб допиту відносно ельберійських нелюдей як найуспішніший.
— Це ти звір, — каже Веданг, і в голосі його звучить страждання і розгубленість, — яку тобі ще правду, сучий сину…
— Не бійся, Меч, — говорить Вогнедан лагідно, — воно й на краще… Менше болітиме. Не здумай на себе набрехати… Наказую… Чи чув?
— Чув, — мовить Веданг і опускає голову. Він не хоче дивитись…
— Дерге, — звертається Гаратто до одного з катів, — стеж, щоб він не опускав очей…
Дерг мовчки намотує на руку волосся Веданга, а другою рукою б’є юнака в лице. Болю Мечислав чомусь не відчуває. Він з розпачем дивиться, як вже напівроздягненому Вогнедану другий кат скручує руки ззаду. А другий кінець мотуза перекинено через блок, підвішений до стелі. Брат і насправді виснажений до краю… За дорогу він трохи отямився, а нині знову… Ці дурні вважають, що він нюхає порошок з Лояну… Порошок дагдону… Казна що… А раптом у Вогнедана і справді зупиниться серце?
«Менше страждатиме», — озивається щось в душі Дракона, і той впокорюється і припиняє опір. Тільки кусає вуста, знову чомусь не відчуваючи болю… Лише присмак крові в роті… І холод в грудях… А навпроти — здоровань в шкіряному фартуху вже повернув коловорот, і тіло брата обвисло на вивернутих руках, не дістаючи до підлоги.
— Я задаю питання вам обом, — рівно говорить Гаратто, — ви приймали участь у змові проти Імператорського дому?
— Ні, - зі стогоном відповідає Вогнедан, а Веданг тільки мовчки плаче, не в силі стримати сліз.