Година Бика [Ілюстрації Олександра Дмитрієва]

Ген Ші помовчав, роздивляючись жовтошкірого астрофізика, потім тихо сказав:

— Ну, що там за повідомлення? Сподіваюсь, ти зважився потривожити володаря із справді важливої причини, інакше, сам розумієш, — від посмішки Ген Ші підбадьорений було Нар-Янг мерзлякувато зіщулився.

— Повідомлення важливе настільки, що я доповім тільки найвеличнішому, — твердо сказав він.

— Він зайнятий і звелів два дні його не турбувати. Говори, та швидше!

— Я хотів би бачити володаря. Він гніватиметься, якщо я скажу комусь іншому, — вчений опустив очі.

— Я тобі не хтось інший, — похмуро сказав Ген Ші, — і не раджу морочити голову.

Нар-Янг мовчав, намагаючись подолати, страх. Вони не посміють щось йому зробити, поки він володіє таємницею, інакше вона загине разом з ним.

Астрофізик мовчки помотав головою, боячись виказати словами свій переляк. Ген Ші так само мовчки запалив довгу люльку і показав нею у куток кімнати.

Миттю до Нар-Янга підскочили «лілові», здерли з нього штани, інші вартові зняли чохол з предмета, що стояв у кутку кімнати. Ген Ші ліниво підвівся і наблизився до грубої дерев’яної статуї умаага. Колись цих тварин, які нині майже вимерли, розводили на планеті Ян-Ях для їзди верхи і в упряжці. Морда умаага щирилась у звірячій усмішці, а спина була стесана у вигляді клина. «Ліловий» запитав:

— Просте сидіння, володарю, чи?..

— Чи! — відповів Ген Ші. — Він упертий, а сидіння вимагає часу. Я поспішаю.

«Ліловий» кивнув, уставив рукоятку в лоб дерев’яній худобині й почав крутити. Клиноподібна спина, ніби паща, повільно розкрилася.

— Що ж, надягайте йому стремена! — спокійно промовив Ген Ші, випускаючи клуби диму.

Перш ніж охоронники схопили його, Нар-Янг зрозумів, що на нього чекає. В народі давно вже ходив поговір про страшний винахід Гір Бао, попередника Ген Ші, з допомогою якого могли добитися будь-якого зізнання у чоловіків. Їх садовили верхи на умаага, і дерев’яні щелепи на спині статуї починали повільно сходитися. Дикий жах зламав усю впертість і людську гідність астрофізика. З вигуком «Усе скажу!» — він поповз до ніг Ген Ші, втискаючись у підлогу і благаючи пощади.

— Відставити стремена! — скомандував володар. — Підніміть його, посадіть, ні, не на умаага — у крісло!

І Нар-Янг, проклинаючи себе за ницість доносу, тремтячи й захлинаючись, розповів, як сьогодні вранці земний гість прохопився на засіданні фізико-технічного інституту, не здогадавшись про висновки, які вчені Ян-Ях зроблять із змальованої ним картини Всесвіту.

— І ти один знайшовся розумний?

— Не знаю… — Астрофізик завагався.

— Можеш називати мене великим, — поблажливо промовив Ген Ші.

— Не знаю, великий. Я зразу ж пішов креслити й обчислювати.

— І що ж?

— Зореліт прийшов з неймовірно далеких глибин космосу. Не менше тисячі років знадобиться, щоб повідомлення звідси досягло Землі, і дві тисячі років на обмін сигналами.

— Це означає?! — напівзапитально вигукнув Ген Ші.

— Це означає, що ніякого другого зорельота не буде… Адже я був радником на переговорах із землянами… І ще, — заквапився Нар-Янг, — показане нам засідання земної ради, яке дозволило знищити Ян-Ях, — обман, блеф, містифікація, пусте залякування. Нікого стирати з лиця планети вони не будуть! У них немає на це повноважень!