Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)
- Автор: Поліщук Віктор Варфоломійович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)». Краткое содержание книги:
Нехай ніхто, хто почуває себе українським націоналістом, не кидає в мене болотом, не прочитавши цієї книжки
Чи можна дивуватися, що лемки стали почувати себе громадянами другої, якщо не третьої категорії? Часто брутально депортовані, отримавши поруйновані забудування, опинившись серед чужого оточення, позбавлені духовної опіки з боку церкви, в них посилювався український націоналізм, хоч вони не були свідомі його суті.
А польський комуністичний уряд наказав депортацію, користуючись прикладами в цій справі з Москви. Адже на наказ Сталіна були депортовані з рідних земель татари, чечени, інгуші та ряд інших невеликих народів. Народів, а не конкретних людей.
До лукавих слід зарахувати постанову уряду Польщі від 24.04.1947 р., в якій, між іншим, говориться:
... У зв'язку з необхідністю дальшої нормалізації відносин у Польщі, цілком дозріла справа ліквідації діяльності банд УПА, З метою виконання цього завдання Президія Ради Міністрів ухвалює:
- - - - -
III Державна Репетріаціяйна Комісія проведе переселенчу акцію українського населення і населення, що живе на теренах, де діяльність УПА може загрожувати їхньому життю й майну... [481]
Мета акції - неначе ліквідація УПА. Методи -депортація всіх українців, незалежно від того, чи живуть вони на території діяльності УПА, чи ні. На це вказує сформульованая: українського населення і населення, що живе на теренах, де діяльність банд УПА може загрожувати...
Не витримує критики твердження, що переселення українців у рамках акції "Вісла" було подиктоване потребою ліквідувати УПА. Згідно до авторів "Шляху у нікуди", [482] котрі посилаються на архівні дані, загалом на терені Польщі Весною 1947 p., перед початком операції "Вісла", сили УПА нараховували 2.500 добре озброєних і вишколених людей... Побіч названих відділів УПА в терені оперували боївки Служби Безпеки (коло 200 людей).
Вже наведені цифри вказують, що до "ліквідації УПА не було необхідне виселення 95.846 рсіб української національності з Ряшівського воєвідства і 44.728 осіб з Люблінського воєвідства.[483]
Дійсна причина переселення українців з Польщі на Україну, а згодом тих, що залишилися, на західні й північні терени Польщі, зводиться до того, що польська комуністична влада "забажала стати-однонаціональною державою."[484] Цієї мети польська комуністична влада не досягнула переселенням українців на Україну і тому наказала акцію депортації українців, розпорошення їх серед польського населення, що внаслідку дало б два результати: а) прискорило б асиміляцію українців; б) ліквідувало б етнічно однорідні лемківські території.
Депортація українців, зокрема лемків, була злочином комуністичного уряду в розумінні Міжнародної Конвенції у справі ліквідації будь-яких форм расової дискримінації, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 21.12.1965 p., яка поняття расової дискримінації поширює також на етнічні групи:
У цій Конвенції вираз "расова дискримінація" означає всілякі різниці, виключення, обмеження або привілегії з причин раси, кольору шкіри, народження, національного або етнічного походження, яке має на меті або несе за собою... перекреслення або обмеження (стаття 1)... права вільного перебування й вибору місця проживання в рамках кордонів держави (ст. 5). [485]
Але це був злочин польського комуністичного уряду, ^якого польський народ не обирав у вільних виборах, це був Уряд, накинений Польщі Москвою. За цей злочин не несе відповідальності польський народ, як і український народ не несе відповідальності за дії ОУН-УПА.
Освічені кола лемків повинні дати об'єктивну оцінку тому, що сталося з їхнім народом у 1944-1947 роках. Вони повинні зробити оцінку не крізь призму українського націоналізму.
Явожно
Мало хто з-посеред поляків знає, що в Явожні, недалеко Кракова, після війни продовжив своє існування заснований гітлерівцями концентраційний табір. І мало хто з лемків знає, що в цьому таборі до 1947 р. каралися поляки - противники комуністичного ладу в Польщі.
Саме цей концентраційний табір був місцем, до якого запроторювали підозрілих у співпраці з УПА лемків, зовсім довільно вихоплюючи їх з-посеред маси депортованих лемків. Та й не тільки лемків - з Кракова, наприклад, усіх відомих інтелігентів-українців теж запроторено було до цього концтабору.
Варшавська українська газета "Наше слово" №№12 і 13 за 1990 р.[486] публікує опрацювання Євгена Місила на цю тему. У публікації, між іншим, говориться:
... уперше друкуємо список прізвищ українців, які в 1947-1948 роках були вбиті та замучені в концентраційному таборі в Явожні. Внаслідок ведених протягом кількох років розшуків, встановлено досі прізвища 150 жертв. Відомо однак, що в таборі загинуло багато більше людей...
481
A. Szczesniak, W. Szota: "Droga do nikad", Warszawa, 1973, стор. 427, 428.
482
A. Szczesniak, W. Szota: "Droga do nikad", Warszawa, 1973, стор. 431.
483
A. Szczesniak, W. Szota: "Droga do nikad", Warszawa, 1973, стор. 459.
484
A. Szczesniak, W. Szota: "Droga do nikad", Warszawa, 1973, стор. 233.
485
Janusz Symonides: "Miedzynarodowa ochrona praw czlowieka", Warszawa, 1977, стор. 229, 232.
486
"Наше слово", Варшава, №№ 12 і 13, 1990.