Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

- А Керроу сюди не можуть проникнути? - запитав Гаррі, шукаючи очима двері.

- Ні, - сказав Шеймус Фініґан, якого Гаррі не впізнав, доки той не заговорив. Набрякле Шеймусове лице вкривали синці. - Це надійна схованка. Поки тут є хоч один наш, чужий сюди не зайде, бо двері не відчиняться. Це Невілова заслуга. Він справді розуміє цю кімнату. Її треба попросити точнісінько про те, що тобі потрібно... скажімо: «Я не хочу, щоб сюди могли потрапити Керроу чи їхні посіпаки»... і кімната все це виконає! Треба лише стежити, щоб були перекриті всі можливі ходи! Невіл тут незрівнянний!

- Це все доволі просто, - скромно пояснив Невіл. - Я тут просидів майже півтори доби і страшенно зголоднів, тому й подумав, що непогано було б щось з’їсти - тоді й відкрився цей перехід до «Кабанячої голови». Я пішов туди й зустрів там Еберфорса. Він забезпечує нас харчами, бо це єдина послуга, якої кімната чомусь не хоче надавати.

- Це тому, що їжа належить до одного з п’яти винятків Ґемпового закону природної трансфіґурації, - пояснив Рон, викликавши цим загальний подив.

- Ми тут переховуємося майже два тижні, - сказав Шеймус, - і щоразу, як нам потрібно, тут з’являються додаткові гамаки, а коли сюди почали прибувати дівчата, тут навіть виникла цілком пристойна ванна кімната...

- ...бо дівчата вирішили, що непогано зрідка митися, - додала Лаванда Браун, яку Гаррі досі не помічав. Він ще раз уважно подивився на присутніх і впізнав чимало знайомих облич. Тут були обидві близнючки Патіл, а також Террі Бут, Ерні Макмілан, Ентоні Ґольдштейн і Майкл Корнер.

- Розкажіть, що ви замислили, - сказав Ерні, - бо тут уже ходило стільки чуток! Ми про вас дізнаємося з «Поттерварти». - Він показав на радіо. - Ви ж не вдиралися в «Ґрінґотс»?

- Вдиралися! - вигукнув Невіл. - І про дракона теж правда!

Хтось заплескав у долоні, а хтось захоплено зойкнув. Рон жартівливо вклонився.

- А що ви там шукали? - очікувально запитав Шеймус.

Перш ніж Рон чи Герміона встигли кинути якесь зустрічне запитання, щоб уникнути прямої відповіді, Гаррі раптом відчув жахливий, нелюдський біль у шрамі-блискавці. Він різко відвернувся від усіх заінтригованих і захоплених облич, кімната на вимогу щезла, і він опинився у зруйнованій кам’яній хатині, під ногами валялися зогнилі, видерті з підлоги дошки, викопана з землі золота коробка лежала біля вилому відкрита й порожня, а Волдемортів дикий вереск розривав голову.

Неймовірним зусиллям він вирвався з Волдемортової свідомості й, захитавшись, отямився в кімнаті на вимогу. Піт заливав обличчя, під руку його підтримував Рон.

- Що з тобою, Гаррі? - допитувався Невіл. - Хочеш сісти? Мабуть, дуже втомився?..

- Ні, - заперечив Гаррі. Він подивився на Рона й Герміону, самими очима намагаючись дати їм зрозуміти, що Волдеморт щойно виявив пропажу одного свого горокракса. Часу лишалося все менше. Якщо Волдеморт зараз вирішить податися у Гоґвортс, то вони нічого не встигнуть.