Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Неоціненну роль у заспокоєнні суспільства відіграла Національна комісія з примирення (National Reconciliation's Commission), яку очолив видатний релігійний діяч митрополит Ізидор. Гаслом цієї комісії було «Єднання замість ненависті». Ізидор, зібравши в Софійському соборі ієрархів ворогуючих церков, очільників земель України–Руси, непримиренних політиків і сповнених взаємної ненависті публіцистів, став перед ними на коліна й проголосив: «Пробачте нам наші злочини і гріхи, й ми пробачаємо ваші. Нехай назавжди зникне у Великій Темряві ненависть, що роз'єднувала нас».
На таких засадах — ясних, чистих і, можливо, ідеалістичних — ми намагалися побудувати режим військової влади; таку віру сповідувала група офіцерів, що прийшла до влади в червні 2079 року Це була достатньо ліберальна модель встановлення необхідної дисципліни в суспільстві в поєднанні з м'якими методами впливу — насамперед шляхом переконування опонентів. Ми вірили, що така стратегія виживання дасть позитивний результат.
Однак треба чесно визнати, що життя кидало нам виклики, характерні для часу хаосу злиднів, озлоблення й розпачу мільйонів людей. Зростання злочинності, захворюваності, наркоманії (справа так званих слизовиків), зневіри в державу та її Збройні Сили спонукало військове керівництво до жорстких заходів. Усього в період 2079 — 2081 років військові трибунали засудили до страти на шибеницях чи до розстрілу 5179 злочинців — учасників кримінальних банд, групускул комуно–анархістів, членів олігархічних приватних військових формувань, агентів ворожих держав, корупціонерів. Наводячи в країні лад, військовий режим рішуче виступив проти судів Лінча, самосудів, зловживання владою, виявів анархії.
Мрія офіцерів–ідеалістів про червневу революцію жоржин, революцію в «білих рукавичках» виявилася нездійсненною. На жаль, і в роботі трибуналів та особливих відділів були зафіксовані прикрі помилки, надужиття владою, навіть злочини.
Так, визнана неадекватною страта на шибениці відомого циркового блазня Арлекіна, який запропонував поділити державу по лінії Дніпра. Вивчивши цю та інші прикрі помилки, Вищий військовий трибунал викрив низку невмотивованих жорстокостей та інших злочинів. Голова київського трибуналу М. Мармиза був розстріляний.
Хочу детальніше висвітлити операцію «Стратегічний параліч», у розробці та реалізації якої видатну роль відіграли генерал–полковник (тоді бригадний генерал), міністр оборони, Герой України І. Палій, голова Ради менеджерів, президент компанії «ВК», Герой України В. Шморгун, перший віце–голова Ради менеджерів, куратор оборонної промисловості, голова концерну «Чорнобиль-30», Герой України М. Малахов.
Було визначено такі засади проведення операції «СТРАП»:
— це мала бути асиметрична бойова операція нового типу війни — неконтактної — з використанням найсучасніших високотехнологічних видів зброї;
— результатом операції мала стати повна перемога при мінімальній кількості людських жертв як з нашого боку так і з боку ворога;
— операція повинна була увінчатися вагомим, позитивним для України–Руси геополітичним результатом.
На засіданні військового штабу на початку червня 2079 року було вирішено завдати превентивного удару який давав нам шанс на перемогу в умовах значної переваги противника в живій силі і кількості конвенціональних озброєнь (літаки, танки, артилерія, міномети, ракетні комплекси). Це рішення, можливо, сумнівне з морального боку було абсолютно необхідним з військового погляду.
Ми застосували такі види зброї:
1. Корпус кібервоїнів (хакерів), до складу якого включено бригаду індійських хакерів, з участю резидентів військової розвідки в 53 країнах організував масовану DDoS–атаку на мережі противника, прорвавши його захист і вивівши з ладу чим довів повну перевагу українсько–індійських програмістів. Нашою перевагою стало своєчасне відключення від зовнішнього світу й переведення в автономний режим більшості комп'ютерних мереж України–Руси, що захистило їх від контратаки ворога.
2. Згідно з таємною угодою, укладеною між РОК України–Руси і Клубом Локарно, наші західні партнери постачали на територію ворога нові комп'ютери з диверсійними закладками («логічні бомби»), які у потрібний момент за наказом корпусу кібервоїнів знищили комп'ютери ворога і суттєво пошкодили кабельні магістралі, дезорганізувавши управління і зв'язок у військах противника.