Війна і мир 1-2

— Тепер ти бачив мале світло, — сказав йому чийсь голос. Потім знову засвітили свічки, сказали, що йому треба бачити повне світло, і знову зняли пов'язку, і понад десять голосів разом сказали: sic transit gloria mundi[413].

П'єр потрохи став отямлюватися й оглядати кімнату, де він був, та присутніх у ній людей. Навколо довгого стола, накритого чорним, сиділо чоловік зо дванадцять, все в такому ж убранні, як і ті, яких він раніш бачив. Деяких П'єр знав по петербурзькому громадянству. На місці голови сидів незнайомий молодий чоловік з особливим хрестом на шиї. З правого боку сидів італієць-абат, якого П'єр бачив два роки тому в Анни Павлівни. Ще був тут один дуже важний сановник та один швейцарець-гувернер, що жив раніш у Курагіних. Усі врочисто мовчали, слухаючи слова голови, який тримав у руці молотка. У стіні горіла вправлена в неї зоря; по один бік стола був невеликий килим з різними зображеннями, по другий було щось схоже на олтар з євангелієм і черепом. Круг стола було сім великих, схожих на церковні, свічників. Двоє з братів підвели П'єра до олтаря, поставили йому ноги в прямокутне положення і наказали йому лягти, кажучи, що він повергається до врат храму.

— Спершу він повинен одержати лопату, — пошепки сказав один з братів.

— Ой! годі-бо, будь ласка, — сказав другий.

П'єр розгубленими короткозорими очима, не підкоряючись, оглянувся круг себе, і раптом його охопив сумнів: «Де я? Що я роблю? Чи не сміються з мене? Чи не буде мені соромно згадувати це?» Але сумнів цей тривав лише одну мить. П'єр оглянувся на серйозні обличчя людей, що оточували його, згадав усе, що він уже пройшов, і зрозумів, що не можна зупинитись на половині дороги. Він жахнувся свого сумніву і, намагаючись викликати в собі попереднє зворушення, кинувся до врат храму. І справді, зворушення, ще сильніше за попереднє, охопило його. Коли він пролежав якийсь час, йому сказали встати і наділи на нього такий самий білий шкіряний фартух, які були на інших, дали йому в руки лопату і три пари рукавичок, і тоді великий майстер звернувся до нього. Він сказав йому пильнувати, щоб він нічим не заплямував білості цього фартуха, що являє собою тривкість і непорочність; потім про нез'ясовану лопату сказав, щоб він дбайливо очищав нею своє серце від пороків і вибачливо загладжував нею серце ближнього. Потім про перші рукавички чоловічі сказав, що значення їхнього він не може знати, але повинен зберігати їх; про другі рукавички чоловічі сказав, що він повинен надівати їх на зібраннях, і, нарешті, про треті, жіночі рукавички сказав: