Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Далі у звіті Шараф визнає — насторожено, мов учень, з якого не зводить ока директор його школи, — який вважав, що тоді Райх був несповна розуму: «Однак, я просто не міг опиратися тому, що десь на локальному рівні мої мізки вважали: він був інфантильним і — хоч зараз я із великою огидою застосовую ці слова — “психом”, ще й “грандіозним”».
Існує касетний аудіозапис, названий просто «Наодинці», який Райх зробив після зустрічі з радою піклувальників Фундації Вільгельма Райха в Оргононі 3 квітня 1952 року. Голос Райха неймовірно звабливий, сповнений манірних тевтонських тонів кінозірки 1940-х. Його мова повільна, рясніє уїдливими паузами, а наголос у кожному реченні падає на кінець — і це гарантує його риториці владність політика. Він сам, як свідчить назва запису, сидить у великому приміщенні навчальної лабораторії, у зліснім стриманні щодо нетямущості своїх послідовників, спрямовує мовленнєвий потік у прилад для запису. «Маю надію, колись у майбутньому хтось прослухає цей запис із великою повагою», — мовить Райх своїм залізним тоном до біографів прийдешніх літ:
«Поважайте відвагу, що була необхідна для продовження дослідницької діяльності в галузі оргонної енергії — енергії життя — крізь усі ці роки. Я не ремстуватиму про важкі потуги, не вдаватимуся до деталей, пересторог, безсонних ночей, сліз, витрачених грошей та сил… Я б лиш хотів пригадати той факт, що біля мене нікого в Оргононі, чи то навіть у всьому Нью-Йорку, жодної живої душі, яка б цілком і по-справжньому, із самого таїнства свого єства розуміла суть моєї справи… Там кожен-кожнісінькій ставиться до мене вороже… Чого йому було починати той експеримент ОРАЯР, через який у нас тепер так багато проблем? Вони бачать лише проблеми. Вони не бачать, чи ж не хочуть усвідомлювати, що він означає для медицини, біології та науки загалом, та й для філософії… для них це радше джерело занепокоєння, побудник хвороб та страждань. І буває, що я чітко розумію: що вони вважають — але не наважуються зізнатися у своїх же думках, — що я зламався».
Одного пізньоквітневого ранку 1952 року Альфред Стеллато приїхав на заплановану зустріч до Діагностичної клініки оргонного інституту — колишнього будинку Райха у Квінз. Зустріти його вийшов доктор Честер Рафаел, який, згідно з твердженнями Стеллато, мав вигляд 32-річного. Він провів його до маленького лікарського кабінету. На оглядову та кімната не скидалася, завважив Стеллато, а от для «недоукомплектованої лабораторії» підійшла б чудово. Збоку на столику стояв мікроскоп, баночка медичного спирту та набір піпеток і кварцових скелець. Дві термобарокамери для автоклавування забраної крові — тестова апаратура, якою Райх користувався для визначення життєздатності пацієнтів та їхньої вразливості до раку, — стояли на газовій плиті.
Альфред Стеллато не був справжнім пацієнтом — агентом УПМ під прикриттям. Через три роки після первинного візиту до Оргонону Чарльза Вуда управління відновило розслідування в рамках проведення антишарлатанської кампанії (Вуд подав у відставку 1953 року, коли УПМ закрили своє представництво у штаті Мен). Зацікавленість засобів масової інформації Райхом зійшла на нові висоти після публікації відомої книги Мартіна Ґарднера «Дивацтва й помилки в ім’я науки» (1952), яка містить розділ, у якому автор викриває Райха як одного з експонатів у шахрайській галереї знахарів. Американська медична асоціація взялася чинити тиск на УПМ із вимогами «зробити щось із ним».
Райх знав, що в УПМ і надалі не зводили з нього очей. Минулого літа один із користувачів акумулятора написав йому, що до його дому приїздив якийсь посадовець, сфотографував його камеру і взяв свідчення про те, скільки той заплатив за оренду і як уперше дізнався про Райхів прилад{474}. Райх одразу ж написав скаргу до УПМ, просячи їх зв’язуватися з ним напряму, а не тривожити його пацієнтів. Через два тижні Інститут Райха розіслав листи приблизно п’ятистам користувачів із рекомендацією направляти УПМ безпосередньо до нього, якщо ті телефонуватимуть і щось випитуватимуть.