Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Рецепції та інтерпретації
Не знаходячи адекватної критики, поети самі говорили про себе. Однак цього було замало, потрібен був кваліфікований погляд збоку, і не загальномистецький, а вдумливий, кваліфікований і, звичайно, прихильний. На брак критики чи критиків навколо Нью-йоркської групи нарікали майже всі її члени. «Їй бракує доброго „критичного відділу“»[843], — висловлював загальну думку поет, професор літератури Богдан Рубчак.
До певної міри роль таких критиків відіграли в перші роки «Сучасності» художник Юрій Соловій та паризький мистецтвознавець Еманюель Райс. Вони поставили Нью-йоркську групу в контекст модерністичного оновлення мистецтва у XX столітті, а також загальнокультурних і загальнофілософських проблем екзистенціалізму, сюрреалізму та інших сучасних напрямів.
Соловій у своїх численних статтях на теми мистецтва називав себе людиною, яка несхитно дотримується модерністичних поглядів. Він найбільше писав про модернізм в образотворчому мистецтві, також про поп-арт, аванґард, рецензував виставки українських митців і детально спинявся на характеристиці артистичних новинок Нью-Йорка.
Еманюель Райс так само умів добре читати сучасне мистецтво і мав промодерністичну настанову. Його вразливим місцем було поверхове знання української літератури і відтак загальність, неточність його роздумів про неї. Критику Райса, крім того, вирізняла певна манія до ґрандіозних висновків, як-от такий про Емму Андієвську: «Незважаючи на свій порівняно молодий вік, вона геніальна. Незаперечно геніальна, і то у рідко високій мірі»[844]. Так починалася стаття, яка далі розгорталася з погляду цього визначення. Дискурс «геніальності» загалом характерний для оцінок усіх модерністів щодо представників своєї течії чи групи. Те ж саме говорив про Барку-перекладача Ігор Костецький: «Ані-ні не страхавшися перебільшення, твердимо, що перекладач із Барки геніальний…»[845] Манія величі в часи МУРу пов’язувалася з національною патетикою: велика нація творить «велику літературу» тощо. У випадку Нью-йоркської групи й аванґарду 60-х років дискурс геніальності був виявом іншої форми манії величі й егоцентризму, характерної для аванґардного мистецтва різних часів. Досить згадати Семенка та футуристів.
Критика старшого покоління впродовж 60-х років не звертала уваги на Нью-йоркську групу, попри колосальну кількість її публікацій. Тим часом Юрій Лавріненко, наприклад, за твердженням Бойчука, був її духовним батьком або, як він сам себе називав, її «офіційною акушеркою». Це батьківство, проте, не виявилося в якійсь теоретичній підтримці[846]. Крім того, приймаючи допомогу старшого покоління, зокрема Лавріненка, члени Нью-йоркської групи концепції батьківства не любили. За словами Бойчука, «ми родились безбатченками»[847]. Без особливого ентузіазму були сприйняті й пізніші претензії Івана Кошелівця на авторство назви «Нью-йоркська група», задекларовані ним у книзі «Розмови в дорозі до себе». У значно пізнішому інтерв’ю Івану Фізеру Богдан Бойчук зауважував, що, власне, жодного відношення до назви Кошелівець не мав[848].
Тим часом Іван Кошелівець як перший редактор «Сучасності» надав на сторінках свого журналу майже абсолютний простір для Нью-йоркської групи, однак пізніше виступив з її критикою в дискусії, яка почалася навколо перекладів з Лорки Миколи Лукаша, й у своїх спогадах 80-х років.
Власне, тоді, 1969 р., після п’ятнадцяти років взаємної дипломатії, відбувся остаточний розрив між поколіннями. Старше покоління пером Кошелівця висловило своє розчарування в Нью-йоркській групі, а вона відповіла відкритим викликом: «Ми вже не учні, а ви не вчителі»[849].
Інший метр старшого покоління Григорій Костюк (на цей час голова спілки письменників в екзилі «Слово»), який активно друкувався на сторінках «Сучасності» поряд з Нью-йорксь-кою групою, вдавав, ніби її не помічає. Принаймні жодних статей, їй присвячених, Костюком написано не було.
Юрій Шерех звернув на неї увагу один-єдиний раз. Стаття його, котра торкалася Нью-йоркської групи, під характерною для Шереха публіцистичною назвою «Троє прощань і про те, що таке історія української літератури», була виголошена на конференції «Слова» 1964 р. і надрукована 1968 р. у збірнику «Слово». Шерех вмістив її лише до своєї третьої критичної збірки «Третя сторожа».
843
Рубчак Б. Шукаючи справжнього культобміну… — С. 59.
844
Райс Е. Поезія Емми Андієвської // Сучасність. — 1963. — Ч.2. — С 43.
845
Соловій Ю. Відвідини «На горі» // Там само. — 1962. — Ч.11. — С. 92.
846
Богдан Рубчак згадує єдину статтю: Дивнич Ю. З роду Мавок і Кассандр. Поезія Патриції Килини // Листи до приятелів. — Нью-Йорк, 1965. — Ч. 8—10.
847
Бойчук Б. Вказ. праця. — С. 36.
848
Інтерв’ю з членами Нью-йоркської групи. — С. 11—12.
849
Бойчук Б. Тільки про різне інше // Сучасність. — 1969. — Ч.7.— С. 75.