Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Я кинув погляд на край сірої металевої ніші і відчув приплив невимовних емоцій. На віддалі простягнутої руки стояв помережаний хвилястими ієрогліфами футляр, сам вигляд якого примусив мене здригнутися від почуття значно сильнішого за страх. Усе ще тремтячи, я, здійнявши хмару пилу, витяг контейнер із ніші і обережно стис його в руках. Я намагався робити все якомога тихіше. Як і скринька, з якою мені довелося мати справу раніше, ця була розміром щось із двадцять на п’ятнадцять дюймів, на її пласкій кришці я помітив різьблені математичні символи. Завтовшки вона була понад три дюйми. Притиснувши контейнер до стіни, я вільною рукою доволі довго вовтузився із замком, а коли нарешті вивільнив гачок, підняв кришку і пересунув важкий предмет собі за спину, зачепивши за комір куртки. Тепер мої обидві руки були вільні, і я незграбно сповз на запорошену підлогу, весь час думаючи про свою здобич.

Спустившись додолу, я став навколішки, дістав з-за спини контейнер і поклав його перед собою. Руки дрижали — я боявся дістати книгу майже так само сильно, як і жадав цього, але розумів, що мушу це зробити. Я вже здогадався, що саме там знайду, і майже заціпенів від цього розуміння. Якщо ця річ — у контейнері, якщо я не марю, для людського розуму виявиться непосильною ноша такого знання. Найбільше я терзався через неспроможність переконатися, чи все це не сон. Відчуття реальності було жахливим — як і зараз, коли я все це згадую.

Врешті-решт я з трепетом видобув книгу із контейнера і зачаровано розглядав знайомі ієрогліфи на її обкладинці. Вона була у чудовому стані, і хвилястий візерунок заголовка просто загіпнотизував мене: здавалося, наче я можу його прочитати. Не заприсягнуся, що й справді не прочитав у якомусь скороминущому жаскому спалаху глибинної асоціативної пам’яті. Не знаю, скільки минуло часу, перш ніж я зважився підняти тонку металеву оправу — все зволікав і шукав собі виправдання. Я згадав про затиснутий зубами ліхтар, узяв його в руки і вимкнув, щоб поберегти батарею. Опинившись у темряві, я набрався сміливості і розгорнув книгу. А потім, клацнувши вимикачем, спрямував промінь світла на відкриту сторінку, заздалегідь приготувавшись погамувати емоції на випадок будь-якої несподіванки.