Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Майбутнє бачиться в чорних фарбах. Поляки нескоро забудуть про волинську різанину на нібито польській землі, а українці живуть з переконанням, що коли жертви лежать на схід від Галицько-Волинських кордонів, то вбивці прийшли із західних просторів.
І поки польський народ не усвідомить своєї вини і не вдарить у груди, поки Високий Сейм не наважиться визнати операцію «Вісла» злочином, а Високий Суд назвати людиновбивство людиновбивством, до того часу всі польсько-українські угоди і двосторонні умови не вийдуть за межі декларацій.
Декларації також щось означають, але занадто мало у відношенні до потреб.
Бурий ведмідь так довго не буде чекати. Відновить сили, вимете барліг — і рушить, щоб впорядкувати оточення. Швидка допомога з Заходу гарантована.
Варшава, квітень 1994 року.
У відповідь професору Прусу
У процесі підготовки цього тому мені зустрілась нова, ще з запахом друкарської фарби, книжечка Едварда Пруса «Операція «Вісла»[59]. Зі змісту я дізнався, що «цинічно і з якимось диявольським антипольським задоволенням» дав інтерв'ю Петру Яковчуку для газети «Вісті Рівненщини» від 15.1.1993 року на тему своїх «антиляських книжок і публікацій». Інформація підкріплена цитатами із вигаданого «інтерв'ю».
На жаль, я не мав у житті можливості для надання кому-небудь і будь-яких інтерв'ю. Про існування Петра Яковчука і «Вістей Рівненщини» довідався вперше. Здібності професора, габілітованого доктора Пруса до препарування україножерчих пасквілів пізнав уже давно з його публікацій, але не уявляв, що можна так безсоромно брехати.
У науковому світі існує звичай, що при захисті докторської праці докторант складає клятву (цитую з пам'яті):
«Присягаю Всемогутньому Богу, що завжди і всюди буду говорити правду і тільки правду».
Хіба професорська кар'єра звільняє від цієї присяги?
Мапи і копії документів
Слово спонсора
Шановний читачу!
Перед тобою дещо незвичайна книжка. Тематично — тому що це перша спроба комплексного огляду взаємин двох сусідніх народів, яких доля примусила жити повністю або частинами в одній державі будь-що-будь понад шість віків, упродовж XIV–XX століть. Друга особливість її полягає в тому, що більшість документів тритомника, написана поляками, звичайно ж, польською мовою, була переховувана в польських закордонних архівах і трактувалася як секретна документація, отже, не була опублікована й стала теоретично доступною читачеві щойно по закінченні строку засекречення, а він налічував десятки років. Після розсекречення копії документів опинилися в Польщі, але тут можливість публікації нікого не привабила: то були ганебні для кожної чесної людини проекти ліквідації української проблеми в Польщі, виношувані польською ендецією від її заснування на зламі XIX–XX століть. Згідно з кожним правом, включно з польським, був це злочин міжнародного масштабу.
Відродження української державності 1991 року зрівняло статус українця із статусами всіх державних народів, але й примусило формувати нормальні відносини з оточенням, зокрема з поляками, де колотнеча тривала найдовше. Треба було їм виразно нагадати, їхньою таки мовою, хто кого поневолював, починаючи з середньовіччя, на чиїй землі йшла безнастанна боротьба за право до життя.
Перша спроба виходу з темою до сусідів вдалася мінімально: «Дзєє конфліктув польско-україньскіх» потрапили в основному до українців, польський читач книжку збойкотував, не наважившись навіть на рецензію. Автором натомість зайнялася прокуратура, і якби спроба розкриття історичної правди не збіглася в часі з відродженням Української держави, то напевно авторові довелося б посидіти в польській тюрмі.
Іще один бік проблеми. Польсько-українські конфлікти — це неабиякий період історії України, історії цікавої, насиченої фактами, подіями, але спотвореної чужими істориками і політиками. Страшно сказати: мільйони українців, гноблені століттями, не вчилися власної історії, а коли десь щось і чули, то лише паплюження власних святощів.
То чи не треба цю правду донести до читачів України українською мовою?
Тому я хотіла б, щоб цей тритомник опинився в кожній публічній бібліотеці України (у середніх школах — як обов'язкова лектура), у всіх вищих наукових і культурних установах — скрізь там, де він може спричинитися до піднесення національної гідності.
59
Wrocław: Nortom, 1994.