Ерагон. Найстарший

— Ні, пане Джоуде, нізащо! — несподівано відсахнувся моряк. — Краще вже добровільно здатися Імперії! Ви знаєте, скільки кораблів там затонуло?

— Пригадую, я десь читав, — відкинувся на спинку стільця старий капітан, — що там можна пройти лише під час відпливу й припливу, чи не так?

— Ну, так, — знехотя підтвердив Утхар. — Але як же ви проскочите з тими клятими переслідувачами на хвості?

— Якщо все точно розрахувати, — наполягав Джоуд, — то їх розтрощить об скелі, а ми проскочимо.

— Якщо, якщо… — буркнув моряк. — Вам, аби швидше запхати нас дияволові в пельку.

— Зрозумійте, Утхаре, те, що я пропоную, справді небезпечно. Але втеча з Тейрма теж не була звичайною прогулянкою. Чи ви почали сумніватися у своїх силах?

— У своїх силах? — схрестив руки на грудях Утхар. — А ви, пане, хоч раз там бували?

— Ні, не бував. І що з того?

— Ото ж бо й воно! — буркнув моряк у відповідь. — Справа не в тому, що я сумніваюся, а в невтішній правді! Ми всі там загинемо, море знищить нас, як комах!

— Та що ж це за місце таке? — спитав Роран.

— Океанська пащека, — відрізав Утхар. — Ненаситна пелька, зрозуміло?

— Там перетинаються течії й утворюють водокрут, — пояснив Джоуд. — Під час припливу все крутиться в один бік, а під час відпливу — в інший.

— Ну то й що? — здивувався юнак. — Що ж тут страшного?

— Що ж тут страшного? — гаркнув моряк. — А ти сам подумай!

— Хіба ти не зрозумів, Роране, — втрутився старий. — Цей водокрут п'ятнадцять миль завдовжки! Кораблі або затягує на дно океану, або ж розбиває об скелі.

— Отже, нас там ніхто не шукатиме? — перепитав той.

— Хіба що якісь божевільні! — скривився у відповідь Утхар.

— А чи є в нас шанс проскочити?

— На той світ? — поцікавився моряк. — Безперечно. Ти цього хочеш? Ти що, взагалі з глузду з'їхав?

— Так, я з'їхав з глузду! — раптом закричав Роран, вдаривши молотом об стіл. — А ви хіба забули, що нам нічого втрачати? І досить мати мене за дурня! Селяни зважились піти з Карвахола. Джоуд полишив домівку й викрав корабель. А на що зважишся ти, Утхаре? Загинути, як пацюк, у цьому смердючому океані, чи проскочити цю диявольську пельку, щоб майбутні покоління моряків пишалися тобою?

— Я не знаю, Міцний Молоте, — тихо мовив Утхар. — Якщо чекати, доки негода остаточно вщухне, то переслідувачі теж проскочать. А якщо вирушати прямо зараз…

— То швидше вирішуйте! — гукнув Роран. — Окрім тебе, капітане, з цим кораблем ніхто не впорається!

— Ну що ж, — поміркувавши над картою, зважився моряк, — можна спробувати. Принаймні я зроблю все, що від мене залежить.

— Діло кажеш! — посміхнувся юнак, відкладаючи свій молот.