Українські традиції

Жіночі оздоби, знайдені під час археологічних розкопок, свідчать про значний вплив візантійської та арабської культур. З XVI ст. основною прикрасою українок було намисто з коралів та дукачі. Дівчата уквітчували голови маками, чорнобривцями, мальвами, волошками, жоржинами, на Закарпатті – вінками, «косицями», гірляндочками з квітів над вухами. Стрічки в різних місцевостях України носили по-різному. На Правобережжі, Київщині, Вінниччині, Волині стрічки (бинди) прив'язували до війка, щоб вони спадали на спину. На Чернігівщині їх пришивали до поперечної стрічки, яку зав'язували на шиї. На Полтавщині та Харківщині стрічки вплітали в кінець коси. Крім стрічок і квітів, у деяких районах широко використовувались як головні прикраси мідні ланцюжки, намистинки, вінки з пір'я, мідні підвіски над лобом, фарбоване пір'я, що затикалось прямо у волосся, у плітки, поширені на Галичині та Бойківщині, – сплетені на кшталт кіс червоні парусні нитки, які об'єднуються внизу в одну або дві китиці тощо. У вуха одягали сережки, які формою нагадували гачок з підвішеним щитком, прикрашеним кольоровим склом і трьома довгими підвісками з намистинками. Улюбленим оздоблюючим матеріалом українок були коралі, бурштин або скло, з яких робили й намисто. У гуцулів, наприклад, намисто зберегло найдавніші ознаки, оскільки виготовлялось інколи з насіння клокічки. До шийних оздоб належали також дукачі та згарди. Дукачі – монети, що носили на ланцюжку окремо у певній кількості (5, 7) або разом із намистом. На заході України замість дукачів на ланцюжок підвішували один або кілька металевих хрестиків. Що стосується згарки, то це найхарактерніша прикраса релігійного характеру, що складається з нанизаних маленьких хрестиків, між якими висять мідні трубочки або спіральки. Відома в основному на Західній Україні селянка – намисто у вигляді стрічки, виплетеної з маленьких намистинок, яка зав'язується ззаду на шиї.