Конституція України. Науково-практичний коментар

Положення коментованої статті більш предметно деталізуються в Основах законодавства України про охорону здоров’я, у преамбулі яких вказується, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

З метою реалізації визначених у Конституції пріоритетів у сфері охорони здоров’я населення Основи законодавства України про охорону здоров’я поглиблюють встановлені у коментованій статті положення та закріплюють такі права в галузі охорони здоров’я: а) на життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; б) на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; в) на санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де особа проживає; г) на безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; д) на кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я; е) на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; є) на участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; ж) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; з) на об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я; и) на правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я; і) на відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; ї) на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я; й) на проведення незалежної медичної експертизи у разі незгод и громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина; к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Необхідно підкреслити, що наведений перелік прав у галузі охорони здоров’я не є вичерпним, чинне законодавство з питань соціального забезпечення населення в Україні передбачає можливість встановлення інших прав у галузі охорони здоров’я.