Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Я вважаю, що не слід навіть пробувати досягти чогось більшого насильницьким шляхом. Оскільки, на мою думку, сама ця спроба сповнена ризику зруйнувати всі перспективи здійснення розумних реформ. Тривале застосування сили може привести, зрештою, до втрати свободи, оскільки воно, як правило, має наслідком не спокійну владу розуму, а владу сильної людини. Насильствена революція, що прагне досягти чогось більшого, ніж просто зруйнування тиранії, так само ймовірно може привести до нової тиранії, як і до здійснення своєї справжньої мети.
І тільки ще одне застосування скли в політичних суперечках я можу вважати виправданим. Маю на увазі опір досягнутої демократії будь-якому нападові (як ізсередини, так і ззовні держави) на демократичну конституцію і застосування демократичних методів. Кожному такому нападові, особливо здійсненому чи дозволеному урядом, який перебуває при владі, повинні чинити опір усі лояльні громадяни, аж до застосування насильства. По суті, дієвість демократії значною мірою залежить від розуміння того, що уряд, який намагається зловжити владою і стати тиранією (чи який допускає встановлення тиранії з будь-чийого боку), позбавляє себе законної сили, і що це не лише право громадян, а й їхній обов'язок вважати діяльність такого уряду злочинною, а його членів — небезпечною зграєю злочинців. Однак я наполягаю, що такий насильницький опір спробам скинути демократію повинен бути недвозначно захисним. Не мусить виникати й крихти сумніву, що єдиною метою опору є порятунок демократії. Загроза використати ситуацію для встановлення контртиранії не менш злочинна за первинну спробу запровадження тиранії; використання цієї загрози, хай навіть із щирим наміром врятувати демократію шляхом віднадження її ворогів, може виявитися, таким чином, дуже поганим способом захисту демократії. Справді, така загроза може внести безладдя в ряди захисників демократії в час небезпеки, а отже, бути на руку, скоріше, її ворогам.
Ці зауваження вказують, що успішна демократична політика вимагає від її захисників дотримання певних правил. Деякі з них будуть перелічені нижче в цьому розділі. А тут я хочу лише пояснити, чому вважаю марксистське ставлення до насильства одним із найважливіших моментів у будь-якому аналізові Маркса.
III
Відповідно до витлумачення соціальної революції, можна розрізнити дві головні групи марксистів — радикальне й помірковане крило (що приблизно11 відповідають комуністичній та соціал-демократичній партіям).
Марксисти часто відмовляються обговорювати питання про те, чи може бути «виправдана» насильствена революція, зазначаючи, що вони не моралісти, а вчені, й мають справу не із спекуляціями про те, що мусило б бути, а з фактами того, що є і що буде, Іншими словами, вони начебто є історичними пророками, які обмежуються питанням про те, що станеться. Але припустімо, що нам вдалося переконати їх обговорити проблему виправдання соціальної революції. В цьому випадку, я вважаю, ми побачимо, що всі марксисти в принципі згодні із стародавнім поглядом про те, що насильствені революції виправдані лише тоді, кали спрямовані проти тиранії. Далі думки двох крил розходяться.
Радикальне крило наполягає на тому, що, згідно з Марксом, будь-яка класова влада є диктатурою, тобто тиранією12. Справжню демократію, таким чином, можна досягти лише шляхом створення безкласового суспільства, поваливши, з допомогою насильства в разі необхідності, диктатуру капіталістів. Помірковане крило не погоджується з цим поглядом, наполягаючи на тому, що демократія певною мірою може бути здійснена навіть за умов капіталізму, а тому, мовляв, можна провести соціальну революцію шляхом мирних і поступових реформ. Та навіть і помірковане крило вважає такий мирний розвиток непевним, вказуючи, що буржуазія вдасться до застосування сили перед можливістю зазнати поразки від робітників на полі бою за демократію; а в цьому випадку, стверджується, робітники вправі відплатити тим самим і здобути владу за допомогою насильства13. Обидва крила претендують на те, що представляють справжнє вчення Маркса, і між іншим, обидва мають рацію. Адже, як згадувалося вище, погляди Маркса в цьому питанні були дещо невизначеними через його історицистський підхід; до того ж, протягом життя він, схоже, міняв свої погляди, почавши як радикал і ставши пізніше на більш помірковану позицію14.