Вигнання з раю

У книгарні була дівчина точнісінько така, як у райфінвідділі. Може, сестра?

— Мені Гоголя, — сказав Гриша.

— Гоголя? Якого?

— Миколу Васильовича. Класика.

— Класики до нас не доходять. У нас тільки продукція місцевих видавництв.

Гриша не мав ні часу, ні бажання уточнювати, що таке місцеві видавництва і яка їхня продукція, він мерщій кинувся до районної чайної, де мав його ждати Давидко Самусь (а хто б же ще його міг ждати?), і вже в кабіні мовчки махнув рукою: додому!

— Може, пообідати б у чайній? — запропонував Давидко.

— Вдома пообідаємо.

— Який там удома обід, коли в тебе жінка на фермах, а моя втекла на каменоломню з братом.

— У тітки Наталки пообідаємо. Я тебе запрошую на борщ з курчатами.

— Хоч і з голуб’ятами! Ти думаєш, мені є коли борщі їсти? Треба ще змотатися туди й сюди. Шофер — це знаєш яка професія? Ти цього знати не можеш, бо механізатор — це не шофер. От тобі дали «Жигулі», а ти в район на самоскиді їздиш. А де твої «Жигулі»?

— Віддав Дашуньці. їй треба мотатися між фермами, пастівниками, зеленим конвейєром і чортом-бісом!

— Ага! А чого ж їй не дають «Жигулів», а дали тобі?

— Бо я був передовий механізатор, а передових зоотехніків, мабуть, немає.

— Мабуть? Знаєш що, Гришо? Я тобі прямо скажу. Ти ото був передовим механізатором — так ото й держись. А в сільраді тебе все одно Зновобрать сколупне. Нащо воно тобі? Хлопець ти гарний і чоловік он який! Ти думаєш, я не знаю, як моя Роксоляна тебе атакувала! Ніхто б не встояв, а ти встояв! Брат мій рідний забув про все і втік з цією чортицею на каменоломню, а ти ж не піддався! Так ти думаєш, ніхто цього не бачив? Любимо тебе всі і дорожимо тобою! Не піддавайся!

До такого волевиявлення наймолодшого з Самусів Гриша не був підготовлений ні морально, ні політично, ні соціологічно, тому нічого й не сказав Давидкові, тільки махнув йому рукою, виходячи з машини біля сільської бібліотеки, тоді трохи постояв, думаючи про незбагненність людської природи, коли ж бібліотекарка Тоня (скрізь тільки бібліотекарки!), побачивши нового голову сільради в задумі й нерішучості, вийшла і спитала, що б хотів товариш голова, він згадав про Гоголя і попросив перший том. Вдома у них бібліотека була яка? Зоотехнічна література для Дашуньки і кілька книжечок про комбайни і трактори — вся Гришина наука. Для мами Сашки все навчання і читання скінчилося в школі, а подальшою літературою назавжди залишилися пісні, яких вона знала, може, сто, а може, й двісті тисяч і які співала або ж голосно для всіх, або для подруг, або для сина й невістки, а то й для самої себе (що було найчастіше).

Обідати Гриша, як це легко можна здогадатися, того дня не став, а взявся за Гоголя, читав і перечитував згадану з біса симпатичною молодою бюрократкою «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» — ніяк не міг уторопати, яку дотичність має класика до наших турбот.