Перше Правило Чарівника
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перше Правило Чарівника». Краткое содержание книги:
— Слухаю, принцеса Віолетта. — Речел присіла.
— І все? — Гордовито запитала принцеса.
— І… дякую тобі, принцеса, за те, що привела мене сюди і дозволила помилуватися тобою в дорогоцінних уборах.
— Так, цю милість я можу тобі надати: тобі, мабуть, противно дивитися в дзеркало на своє потворне обличчя. Мама каже, що ми повинні робити добро знедоленим. — Вона порилася в кишені і вийняла ключ. — Ось, візьми, закриєш кімнату, коли наведеш порядок.
Речел знову присіла.
— Так, принцеса Віолетта.
Коли рука Речел торкнулася ключа, принцеса раптом заліпила дівчинці новий ляпас. Речел так і завмерла, а принцеса вийшла з кімнати, верескливо сміючись. Дівчинці було майже так само боляче чути її сміх, як отримувати удари.
Вся в сльозах, вона повзала по килиму, збираючи прикраси. Потім на хвилинку присіла і обережно торкнулася рукою палаючої щоки. Їй було дуже боляче. Речел спеціально намагалася обходити шкатулку королеви, крадькома поглядаючи на неї і боячись доторкнутися. Вона повільно, акуратно розкладала по місцях прикраси, обережно закривала ящики, все сподіваючись, що не встигне закінчити прибирання і їй не доведеться доторкатися до шкатулки, якою королева дорожила більше всього на світі. Королева не зрадіє, якщо дізнається, що Речел, яка тут зовсім ніхто, чіпала шкатулку. Речел знала, що королева завжди комусь відрубує голову. Принцеса іноді водила Речел подивитися на страту, але Речел закривала очі, а принцеса дивилася.
Коли всі коштовності були прибрані, Речел закрила останній ящик і знову зиркнула на шкатулку. Їй здалося, що і шкатулка на неї дивиться, що вона може якось розповісти королеві, якщо Речел доторкнеться до неї. Нарешті дівчинка присіла, закрила очі, взяла скриньку і обережно, понесла її в витягнутій руці, боячись упустити. Потім дуже дбайливо, наче побоюючись, як би звідти щось не випало, поставила шкатулку на місце і з полегшенням відсмикнула руку.
Обернувшись, Речел побачила, що по килиму йде людина в сріблястому балахоні. Вона заціпеніла. Як же вона не почула кроків? Повільно, наче нехотя, підняла вона голову, дивлячись на мантію, гостру сиву бороду, костисте лице з пташиним носом, високими залисинами і темними очима, які дивилися на неї згори вниз.
Це був чарівник!
— Чарівник Джіллер, — запхикала Речел, чекаючи, що зараз він знищить її, — я тільки поставила її на місце. Будь ласка, будь ласка, не вбивай мене. — Обличчя її зморщилося, вона хотіла відступити, але ноги не слухалися. — Будь ласка! — Вона схлипнула, кусаючи поділ сукні, який засунула в рот.
Побачивши, що чарівник опускається біля неї на підлогу, Речел міцно примружилася.
— Дитя, — лагідно сказав він, і Речел, обережно прочинивши одне око, з подивом виявила, що чарівник сидить на підлозі, поруч з нею. — Я не заподію тобі зла.
Так само обережно вона відкрила інше око.
— Правда? — Запитала Речел, не вірячи його словам. Важкі двері, через які вона тільки й могла втекти, були закриті.
— Правда, — посміхнувся він. — Але хто ж поставив шкатулку на підлогу?
— Ми грали, просто грали. Я поставила її для принцеси. Вона до мене так добра, так добра, і я хотіла допомогти їй. Вона чудова, я люблю її, вона так добра до мене…
Чарівник обережно приклав палець до її губ, велячи замовкнути.
— Я хочу з тобою поговорити. Значить, принцеса грає з тобою?
— Так, — дівчинка кивнула. — Я Речел.
Усмішка його стала ширше.
— Гарне ім'я. Радий познайомитися з тобою, Речел. Вибач, що налякав тебе. Я хотів тільки перевірити, чи в порядку шкатулка королеви.
Ще ніхто не говорив, що в неї гарне ім'я. Але ж він закрив великі двері, так що вийти не можна.
— Так ти не вб'єш мене? І не перетвориш в що-небудь жахливе?
— Ну звичайно ні. — Чарівник подивився на неї одним оком. — А чому в тебе щоки такі червоні?
Речел занадто злякалася, щоб відповісти. Обережно і дбайливо він торкнувся пальцями однієї її щоки, потім іншої. Біль пройшла.
— Тобі краще?
Дівчинка кивнула. Тепер, коли він був так близько, його очі здавалися дуже великими. Його погляд вимагав від неї відповіді.
— Принцеса б'є мене, — зізналася вона з соромом.
— Он як? Не так вже вона й добра до тебе.
Речел похитала головою, опустивши очі. І тут, до повного здивування Речел, чарівник обійняв її. Вона заціпеніла на мить, потім сама обійняла його за шию. Сиві бакенбарди лоскотали їй обличчя до шию, але їй подобалося це.