Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
— Годі тобі воювати, — розсміявся Чень. — Хлібороби й степовики протягом історії то воювали між собою, то родичалися й одружувалися, так що насправді в наших жилах тече змішана кров предків як із Серединної рівнини, так і зі степу. Улзій сказав, що цього нового пасовища вистачить орхонцям на чотири-п’ять років безтурботного життя, а за те, що він розпочав цю справу, його можуть знову підвищити. Мене більше всього турбують степові сили Улзія й Біліґа — чи зможуть вони здолати сили, які віднімають степ?
— Не будь утопістом! — сказав Ян Ке. — Одного разу я чув, як мій батько казав, що майбутнє Китаю залежить від того, чи зможуть хлібороби зменшити своє населення до 500 млн. Однак хто ж може стримати шкідливе розростання цього населення? Навіть монгольський Тенґер і китайський Володар Неба не зможуть! За останні 20 років селяни не тільки почали поступово перетворюватися на робітників, містян і навіть міських інтелігентів, але й з ненавистю витурили в села справжніх міських інтелігентів, зробивши їх другосортними селянами. Хіба й нас — кілька мільйонів інтелігентів — не вимели в одну мить з міста? Улзія й Біліґа з їхньою жменькою сил, боюся, не можна навіть і порівняти з богомолом, який би надумав зупинити своїм плечем воза.
— Видно, вовк-тотем ще не став у твоїй душі справжнім тотемом, — уп’явся в Яна очима Чень Чжень. — Що таке вовк-тотем? Це потужна духовна сила, яка з одного робить десять, сто, тисячу, десять тисяч! Це тотем, який оберігає Велике життя — Степ. А в світі завжди було так, що Велике життя керувало Малим життям, Небо керувало людиною. Якщо у Неба й Землі відібрати життя, то як тоді зможе жити таке мале життя, як людина? Хто справді схиляється перед вовком-тотемом, той повинен стояти на боці Великого життя — Неба й Землі, Природи, Степу. Це значить, що навіть останній вовк, який лишився, буде продовжувати боротьбу. Слід вірити в природний закон про те, що кожна річ має свою межу, досягнувши якої, обертається на свою протилежність. Тенґер зможе помститися за степ. З позиції Великого життя найгірший результат — це загинути разом із тією силою, що його зруйнувала, після чого душа підніметься до Тенґера. Якщо людське життя матиме такий кінець — це можна вважати гідною смертю. Переважна більшість вовків у степу помирають саме в битвах!
Ян Ке певний час мовчав.
Щодо Вовчика, то нове оточення, яке відкрилося перед його очима, викликало в нього цікавість і радість. Іноді він, не відриваючись, дивився на череду корів, які вервечкою йшли до маленької ріки напитися, а іноді він щось ретельно обмірковував, скрутивши шию в бік отари овець — таких білих і яскравих, що аж сліпило очі; через деякий час він спрямовував свій погляд на силу водного птаства, що кружляло в небі над озером. У нього аж мерехтіло в очах, адже він ніколи не бачив так багато речей. До переїзду, на пасовищі для ягніння, хото Ченя стояло на відстані чотирьох-п’яти лі від найближчої до нього родини Біліґа, тому Вовчик міг побачити там тільки одну череду корів, одну отару овець і одну кам’яну кошару, а також дві юрти і шість-сім возів. Дорогою на нове місце його на два дні й одну ніч закрили в ящику для коров’ячого кізяка, тому він нічого не бачив. Але коли перед ним знову з’явилося світло, все навколо змінилося. Вовчик так збудився, що почав стрибати на всі лади, і якби не залізний ланцюг, яким він був прив’язаний, він неодмінно побіг би разом із собаками на нове пасовище подуріти й повеселитися вволю або влаштував би бійку з подорожніми собаками.
Чень Чжень змушений був дослухатися до думки Улзія й посадити Вовчика на ланцюг. Одним своїм кінцем цей ланцюг був прикріплений до ошийника з коров’ячої шкіри, а іншим — приєднувався до великого залізного кільця, яке доволі вільно накидалося на кілок з гамамеліса завтовшки з руку людини, вбитий у землю на два чи, тоді як над землею залишалася його частина заввишки з один метр. На кілку вгорі був прилаштований ще залізний обід, щоб накинуте на кілок кільце не могло зіслизнути. Це «знаряддя припинання» було таким міцним, що до нього можна було б прив’язати й корову, але при цьому задумане так, щоб Вовчик не закрутився, бігаючи навколо кілка, й не задушився.