Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
41) Засапожникь — нїж за холявою.
42) Розд. IX.
43) Писане підчас князювання в Київі Сьвятослава Всеволодича, воно дає амальґаму мотивів і тонів київських і чернигівських.
44) Забєлїн висловив гадку (Археол. ИзвЂстія 1894, X), на мою думку дуже правдоподібну, що кінцеву частину Слова треба читати: рекь Боянъ и Ходына, і т. и., себто: сказали Боян і Ходина, співцї старих часів Ярослава, поети Сьвятослава, улюбленцї Олега. Себ відкривало перед нами ще одного поета чернигівських дружинних кругів, а заразом давало виразне сьвідоцтво, що Боян був дїйсно чернигівським дружинним поетом.
45) Див. І с. 573, II с. 19-20, 72.
46) Особливо се видно в записках про війну 1146-7 р., нпр. партії нa с. 331, 234, 236, 238 Іпат. и ин.
47) Іпат. с. 315, 1152 р.
48) Недавно ак. Шахматов висловив гадку, що була якась чернигівська лїтописна компіляція, зладжена при кінцї XIII в. і використана в північних володимиро-суздальських компіляціях — общер. лЂтоп. своды, гл. IV. Сей здогад одначе досить слабко обставлений і мало правдоподібний.
49) Виданнє Норова, (накладом петербурської археоґрафічної комісії) 1864 р. і нове Веневітінова, накладом Палестинського Товариства, Спб., 1885. Про самий твір — статї Веневітінова — в Лїтописи археоґраф. комісиї т. VII і Журналї мин. нар. просв. 1883 V і 1887, І. На Сїверщину як на вітчину автора вказує його порівнянне Йордану з р.. Сновию.
50) Особливо се виразно вказують слова: „княжаше в Чернигове в болшемъ княженьи, понеже бо (бЂ) старий братьи своєй” — очевидно, проповідник мав на гадцї иньші чернигівські ж князївства і братию чернигівської династиї; на пізнїйший час вказують ґенеальоґічнї пояснення, хто то був Давид. Недавно проф. Голубовский в спеціальній розвідцї висловив здогад, що слово виголошене було 1175 р., з нагоди боротьби Сьвятослава Всеволодича з Олегои Сьвятославичем — „Опытъ пріуроченія Древнерусской проповЂди „Слово о князьях” къ опредЂленной хронологической датЂ” — Древности-Труды археогр. ком. москов. археол. общества, вип. III
51) І с. 65.
52) Іп. с. 145
53) Посланиє видано в Чтеніях московських 1848. VII, про біблїотеку Сьвятоші згадує Патерик.
54) За Всеволода каже оден давнїй синодик, що я проглядав в копії (див. вище с. 145): великаго князя Всеволода кіевскаго въ иноцЂхъ Кирилла, великаго князя Георгія, убіеннаго въ КіевЂ. Про Сьвятослава — Іпат. с. 457, про иньших — Любецький синодик чернигівських князїв — ЛЂтопись зан. археогр. комиссіи т. IX.
55) Про Предславу Сьвятославну не сказано виразно, що вона постригла ся в Київі (Іпат. с. 204), але се виникає власне в того, що лїтопись записала її смерть без означення місця постриження.
ВАЖНЇЙШІ ГОРОДИ: ЧЕРНИГІВ, ЛЮБЕЧ, ГОМІЙ, СТАРОДУБ, НОВГОРОД І ПОДЕСЕНЄ, ПОСЕМЄ, ВЯТИЦЬКІ ГОРОДИ.
Тепер переглянемо визначнїйші осади й місця Чернигівщини. Перегляд сей буде короткий, бо за браком місцевої лїтописи ми дуже не богато знаємо про них.
Почнемо від столицї. Чернигів належить до найстарших й найважнїйших історичних руських міст (кажу — історичних, бо слїдів доісторичного житя, скільки знаю, в нїм не знайдено). Уже на початку X в. (фраґменти умови Олега) він уважав ся по Київі найважнїйшим містом тодїшньої Руської держави, і для України зіставав ся таким аж до татарського погрому 1). Розкопка Чорної могили в Чернигові з її похороном, датованим монетами кінця IX в., дає нам доказ богатого дружинного (може й княжого) житя в Чернигові X в.; але близші історичні відомости починаємо мати про нього, від коли тут засїдають князї з Володимирової династиї. За Мстислава Чернигів став столицею лївобічної Руси, як Київ правобічної. Памяткою по нїм лишила ся церква св. Спаса, розпочата ним і виведена над землею „як можна було дістати рукою, стоячи на конї”. Рахуючи час засновання, треба уважати її найдавнїйшою з церков, яку маємо на Руси, взагалї в землях Руської держави, але коли вона була закінчена — не відомо. Вона лишила ся головною святинею Чернигова, його катедрою; тут звичайно ховали чернигівських князїв, почавши від самого Мстислава. В осібнім „теремі” -каплицї церкви св. Спаса положено було тїло кн. Ігоря Ольговича, поважаного як мученика 2). Будова церкви зацїлїла досить добре до нинїшнїх часів, але внутрішнє мальованнє пропало (слїдів мозаїки не видно). Окрім спаської лишили ся ще церкви Бориса і Глїба, Пятниць, Успенська в Єлецькім монастирі і прор. Ілї в Ілїнськім, але всї значно перебудовані. Поза тим звістні з лїтописи дві церкви — камяна св. Михаіла на княжім дворі, і Благовіщення, обидві збудовані Сьвятославом Всеволодичем 3). Про монастирі під містом згадує лїтопись під 1094 р.