Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
— Що за гра в хованки? Де всі? Ау!
Дракон мав зовсім не такий войовничий вигляд, як здалося спочатку. До того ж було б неввічливо залишати його поклик без відповіді, тому Липочка виглянула з-за каменя і сказала:
— Тутечки.
— Що означає тутечки? Ти хто? — уп'явся в неї очима дракон.
— Липочка.
— А де принц?
Дракон поводився цілком миролюбно, і дівчинка осміліла. Вона вийшла з укриття і стенула плечима.
— Не знаю. Мабуть, у палаці. У нього сьогодні коронація.
— Отже, ні він, ні його почет ще не прибули? А я думав, вони вже тут! — сумовито вигукнув дракон.
— Принц має сюди прийти? А навіщо? — зацікавилася Липочка.
— Взагалі-то кортеж проїжджатиме поблизу.
— Ух ти! Оце повезло! Значить, я побачу принца?! — зраділа Липочка.
У її голові промайнув вихор думок: яке щастя, що вона побачить принца!.. Яке нещастя, що вона з'явиться перед принцом із заплилим оком!.. Який жах, якщо її побачить бабуся!!! Втім, вона не встигла всього додумати. Дракон сказав:
— Досить сумнівне везіння. Який конфуз! Я витратив увесь свій жар на шмаркате дівчисько! Та як ти посміла сюди з'явитися?
— Ніде не вказано, що це заборонено. Значить, сюди можна заходити всім, — заявила Липочка.
— Всім? Куди котиться світ? За давніших часів люди десятою дорогою обходили драконів, а тепер пруться всі, кому не ліньки! Просто прохідний двір якийсь!
— По правді кажучи, тутешнє місце не дуже схоже на житло дракона, — зауважила Липочка.
— І то правда. Тричі ганьба на мою голову, — похнюпив голову дракон.
Він мав такий сумний вигляд, що дівчинка пожаліла його і почала заспокоювати.
— Чого ти так засмутився? Адже сам сказав, що невдовзі тут з'явиться весь принців почет. Однією дівчинкою більше. Яка різниця?
— Величезна! Через тебе все пішло шкереберть. Треба ж було витратити весь свій запал на огидну, маленьку нахабницю.
— Не така вже я маленька. І зовсім не огидна, — буркнула Липочка.
Дракон її не слухав. Обхопивши голову лапами, він почав розхитуватися туди-сюди і голосити:
— Пропала моя голівонька! Що мені тепер робити? Битви не буде.
— Ти збирався напасти на принца такого дня? Як не соромно псувати всім свято? — обурилася Липочка.
— Це мені — соромно? Та я скрізь особа постраждала. Посадять мене у клітку. Їй-бо, посадять!
— Чому б тобі не полетіти кудись?
— Та що ти розумієш, дурне дівчисько?! Якби ж я міг! — сердито вигукнув дракон.
Липочка, насправді, нічогісінько не розуміла.
— А ти поясни, — попросила вона.
Дракон помовчав, роздумуючи, чи варто довіряти таємницю першому стрічному, а потім понуро сказав:
— У нас із принцом домовленість. Коли королівський кортеж проїжджатиме повз печеру, я маю вискочити і на всіх нагнати страху. Спочатку принц розмріявся, щоб я налетів згори. Не заперечую, так воно, звичайно, видовищніше, але тут я йому не помічник. Відлітався. Артрит. З ранку сигналу чекаю, коли мені вискочити, а тут ти. Це ж треба було так пошитися в дурні!
— А навіщо лякати людей? — не зрозуміла Липочка.
— Це все принц ваш прегарний. Слава героя йому спокою не дає. Горк нашептав йому, що він повинен привселюдно з драконом поборотися. Ось мені і веліли для годиться вогнем попихкати, хвостом побити, поки Його Величність не зволять на мене налетіти. Тут ми начебто зійдемося в битві. Він побрязкає зброєю. Я попрошу про пощаду. Він герой.
— А хто такий Горк? — запитала Липочка.
— Ти що, з місяця впала? Цього пройдисвіта кожен знає. Горк — начальник ордену Лицарів, королівський радник. Утерся в довіру до принца і на вухо тому наспівує. Якби не Горк, доживав би я свого віку спокійно в рідній печері і горя не знав. А тепер нема видовища — нема й пощади.
— То влаштуй видовище, — порадила Липочка.
— Легко сказати, влаштуй! Не можу я більше вогнем дихати.
— Чому? — здивувалася Липочка.
— От заторочила своє чому. Тому що старий. Це замолоду я був гарячий, що аж-аж-аж! Але я вже давно не той, що раніше. Ось дивися!
Дракон видихнув, але з пащі почулося лише сипіння. Він сумно провадив далі: