Злочинці з паралельного світу - 2

Хроня вузьким проходом під стіною рибартілі вийшов до моря.

Воно лежало перед ним — спокійне і неозоре, таке велике, аж перехоплювало подих. Білі баранці хвиль бігли до берега, то зникаючи, то з'являючись знову.

Хроня сів на пісок і розшнурував кросівки. Підкотив джинси і ступив у прозору зеленкувату воду. Вода була ще холодна.

Хроня повернувся на берег і сів на перекинутого догори дном човна. Потім вийняв глиняну фігурку Пра, поставив біля себе і сказав:

— Ну, от ми й на морі!

Рекс підійшов до нього, поклав голову хлопцеві на коліна і промовив:

— Не журись, ми їх все одно знайдемо!

Хроня посміхнувся і погладив жорстку Рексову шерсть:

— Обов’язково знайдемо!

Вітер повернувся — почав дути з берега. Він розкуйовдив Хрониного чорного чуба і почав штовхати хвилі від берега.

Глиняна Пра дивилася, як вітер зривав піну з їх вершечків, і, стрибаючи, ніс Хронин віддих туди, далеко за море, через ще більше море, через пустелі з висохлими колючками, до спекотної Африки, де, може, папуга Фері, стріпнувшись на пальмі, скаже:

— Щось мені запахло чимось знайомим.

У небі над морем ширяли і тужно скрикували білі морські чайки.