Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Він перехрестився.
— Біля Могилянки я зустрів сотенного Чміля. Я його знав, він там викладав чи аспірантом був. Він мене забрав з собою до братства. Навчив стріляти з автомата. І наказав писати літопис братства.
Нестор знесилено замовк. Здавалось, він ось-ось засне й вляжеться на ніч у Фавновому бліндажі. Фавн надягнув на нього куртку, допоміг Нестору підвестися, поклавши його руку на своє плече, вивів хлопця з печери, так і не закінчивши ритуалу сповіді відпущенням гріхів. Протоптаною в снігу чорною доріжкою пересікли господарський двір, пройшли повз стайню, де фуркали коні, і, зайшовши до казарми, наблизилися до келії Нестора. Сам літописець, прогулявшись по легкому морозцю, підбадьорився: напад хворобливої слабкості минув, він знову був здатен мислити і розмовляти. Власноруч відкрив двері й люб'язно запросив Фавна до келії. Той не хотів заходити всередину, але Нестор наполіг: кімнатка була на диво чистенька, охайна. На підвісній полиці — кілька книжок, на правій стіні, над акуратно застеленим ліжком, — портрет великого князя Святослава — білявого красеня з довгим оселедцем на виголеному черепі. Суворий погляд світлих жорстоких очей, пшеничні вуса, кольчуга золотавого кольору, двосічний меч, червоний плащ, застебнутий на грудях золотою клямрою, і напис унизу: «Іду на ви».
Зліва Фавн помітив двері. Перехопивши його погляд, Нестор спитав:
— Хочете побачити мій робочий кабінет? Я тут працюю над літописом.
Він відкрив фанерні двері, на яких висів календар ОУР — організації українських рідновірів — на позаминулий, 2077 рік.
— Заходьте, отче, тільки вам показую.
Фавн увійшов до тісної комірки й закляк від здивування: на столі стояв справжній комп'ютер з великим монітором.
Нестор сів у велосипедне крісло й почав крутити педалі, встановлені під столом. Екран монітора спалахнув, і на ньому чітко висвітилася назва твору, над яким працював Нестор: ПОВІСТЬ ТЕМНИХ ЛІТ. ХРОНІКА СПАСО-ДНІПРОВСЬКОГО БРАТСТВА.
16
Чміль покликав Фавна до себе. Крім сотенного, були сержант Мармиза та лікар Яків Гальперин.
Чміль повідомив, що одержав з Києва наказ перевірити, в якому стані перебуває колишній палац гетьмана, розташований на горі Борщисі. Подивитися, чи немає де прихованих запасів продуктів та зброї. І чи може там розміститися велика військова частина.
Микита запряг двох коней у сани, вистеливши їх сіном й вкривши білим маскхалатом, що колись належав Святополку. Братчики взяли з собою автомати, завантажили їжу, гранати і набої й вирушили в дорогу. Їхали повз знайомі Фавну місця, де ходив він на берег Дніпра. Потім з'їхали на колишнє магістральне шосе, завалене снігом і звужене до однієї санної колії, теж притрушеної свіжим снігом. Їздили тут нечасто. Подеколи їм траплялися покинуті, загрузлі в заметах автомобілі; в одному місці дорогу перегороджував перекинутий догори колесами автобус, обмерзлий, із вибитим вітровим склом. Крізь отвір усередині можна було побачити якусь невиразну темно-сіру масу, якесь лахміття — об'їжджаючи автобус, братчики відвернули голови, щоб бува не угледіти щось страшне, хоча до страшних картин вони звикли. Їдучи на південь, вони ледве не проминули малопримітний поворот наліво. Чміль помітив указівник, що ледве визирав з-під снігу: г. Борщиха 1,5 км. Через десяток метрів наштовхнулися на ще один мертвий, нікому не потрібний знак — темно-червону круглу пляму з білою поперечною смугою: «В'їзд заборонено».
— Як у Сибіру, — зітхнув Чміль, який накинув на себе старий, жовтуватого кольору кожух і чорну смушкову шапку з малиновим шликом. — Порожнеча… А колись які тут були місця…