Буфонада, або Більше не самотні
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Вавилонська бібліотека
- ISBN: 978-966-97482-4-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Буфонада, або Більше не самотні». Краткое содержание книги:
Роман поєднує в собі ориґінальний задум і блискучий авторський стиль. Автобіографічні спогади перевтілюються у карколомні пасажі фантазії, а парадоксальні ситуації та ґротескові персонажі описані з душевним теплом і ніжністю. «Буфонада, або Більше не самотні» сповнений м’якого гумору і тонкої іронії.
Її значення, мікроскопічне в будь-якому разі, міститься під люком, над яким зводять піраміду. Це тіло мертвонародженого хлопчика.
Дитина лежить в інкрустованій шкатулці для зволоження вишуканих сиґар. Шкатулку поставили на долівку люка чотири роки тому, серед усіх тих кабелів і труб, і зробили це Мелоді, яка стала матір’ю того немовляти у дванадцять років, я, його прадід, і наша найближча сусідка і вірний друг Віра Бурундук-5 Заппа.
Ідея піраміди належить тільки Мелоді й Айседорові, які згодом стали коханцями. Це пам’ятник життю, яке ніколи не жило, істоті, яка так і не отримала наймення.
Гей-го.
Не обов’язково розкопувати піраміду, щоб знайти шкатулку. Туди можна дістатися крізь інші люки.
Стережіться пацюків.
Оскільки немовля було моїм спадкоємцем, піраміду можна було б назвати отак: «Гробниця Королевича Канделябрів».
Ім’я батька Королевича Канделябрів невідоме. Він нав’язав свою увагу Ме-лоді на околицях Скенектеді. Вона прямувала з Детройта в королівстві Мічиґан до Острова Смерті, де сподівалася знайти свого діда, леґендарного д-ра Вілбура Нарциса-11 Свейна.
Мелоді знову вагітна, цього разу від Айседора.
Вона маленька, кривонога, кривозуба, рахітична, проте життєрадісна істота. У дитинстві вона препогано харчувалася, бо була сиротою у гаремі короля Мічиґану.
Мелоді іноді здається мені веселою старою китаянкою, хоча має всього шістнадцять років. Вагітна дівчинка з такою зовнішністю здатна засмутити будь-якого педіатра.
Але любов, яку їй дарує здоровий, рум’яний Айседор, урівноважує мій смуток радістю. Подібно до всіх членів його клану Аґрусів, Айседор має майже всі зуби і тримається рівно, навіть коли сила тяжіння дуже велика. У такі дні він носить Мелоді на руках і пропонує носити й мене.
Родинний клан Аґрусів головно збирає їжу і мешкає серед руїн Нью-Йорк-ської біржі. Вони ловлять рибу в доках. Вони розкопують консерви. Вони збирають фрукти і ягоди там, де їх знаходять. Вони самі вирощують помідори, картоплю, редиску і все таке решту.
Вони ставлять капкани на щурів, кажанів, собак, котів, птахів і їдять їх. У сімействі Аґрусів їдять все підряд.
Розділ 14
Я бажаю для Мелоді того, що колись бажали наші батьки для нас з Елізою. Короткого, але щасливого життя на астероїді.
Гей-го.
Так, і я вже казав, що ми з Елізою могли б жити довго і щасливо на астероїді, якби не продемонстрували свого інтелекту того дня. Ми б і досі, можливо, мешкали в особняку, опалювали б його деревами, меблями, перилами і панелями, а в присутності чужих пускали б слину і белькотіли.
Ми могли б вирощувати курей. Ми могли б мати городик. І ми могли б втішатися нашою чимраз більшою мудрістю, не переймаючись її ймовірною корисністю. Сонце сідає. Прозорі хмари кажанів вириваються з підземки — вони вібрують, верещать, розсіюються, як газ. Як завжди, я здригаюся.
Я не можу думати, що їхні звуки — це звук. Ні, це хвороба тиші.
Я пишу далі, у світлі ганчірки, що горить у мисці з тваринним жиром.
Я маю тисячу свічних канделябрів, але жодної свічки.
Мелоді й Айседор грають у триктрак, на дошці, яку я намалював на підлозі вестибюля.
Вони все збільшують ставки і регочуться.
Вони планують вечірку на честь мого сто першого дня народження, який настане за місяць.
Іноді я їх підслуховую. Старі звички важко ламати. Віра Бурундук-5 Зап-па шиє для цієї нагоди нові костюми, для себе і своїх рабів. У її коморі в Черепаховій затоці гори тканин. Раби одягнуть рожеві панталони і золотисті пантофлі, і тюрбани з зеленого шовку, прикрашені страусовим пір’ям, — так казала Мелоді.
Віру принесуть на вечірку в паланкіні, підслухав я, в оточенні рабів, що нестимуть подарунки, наїдки, напої, смолоскипи і відганятимуть диких псів дзенькотом обідніх ґонґів.
Гей-го.
Мені треба буде дуже пильнуватися щодо напоїв на святкуванні дня народження. Якщо нап’юся, я, можливо, прохоплюся їм усім про велику таємницю: потойбічне життя набагато виснажливіше, ніж оце.
Гей-го.
Розділ 15
Нам з Елізою, звісно, не дозволили повернутися до втіх ідіотизму. Нас безжальними криками випихали звідти, щойно ми робили таку спробу. Так, і прислуга, і наші батьки знайшли для себе один приємний побічний продукт нашої метаморфози: тепер вони мали повне право на нас кричати.