Причини розгрому Жуков пояснив просто й дохідливо: Сталін нічого не розумів, а ось він, великий Жуков, усе розумів, він, геніальний, намагався доповісти, але Сталін не слухав.
Розкриємо останнє, тринадцяте, видання мемуарів Жукова. Сторінка 229. Тут сказано наступне: «На жаль, доводиться відзначити, що Й.В. Сталін напередодні та на початку війни недооцінював роль і значення Генштабу. Тим часом Генеральний штаб, за образним висловом Б.М. Шапошникова, - це мозок армії. Жоден орган в країні не є більш компетентним у питаннях готовності збройних сил до війни, ніж Генеральний штаб. З ким же, як не з ним, повинен був систематично радитися майбутній Верховний Головнокомандувач Проте Й.В. Сталін дуже мало цікавився діяльністю Генштабу. Ні мої попередники, ні я не мали нагоди з вичерпною повнотою доповісти Й.В. Сталіну про стан оборони країни, про наші військові можливості та про можливості нашого потенційного ворога. Й.В. Сталін лише зрідка і стисло вислуховував наркома або начальника Генерального штабу».
Чим можна підкріпити заяви Жукова?
Та нічим.
А ось найпростішої перевірки ці заяви не витримують.
Більше двох десятиліть кремлівські секретарі вели «Журнал запису осіб, прийнятих Й.В. Сталіном». Всі відвідувачі зареєстровані: час входу, час виходу. Ці записи опубліковані повністю в журналі «Історичний архів» у 1994-1997 роках. Документ рішуче спростовує Жукова і тих, хто за нього складав «Спогади та роздуми».
Питаннями підготовки війни Сталін займався наполегливо і щоденно мінімум 17 років. З кожним роком він все більше й більше часу надавав цій проблемі. Судячи із записів, починаючи від листопада 1938 року кабінет Сталіна перетворився на головний мозковий центр майбутньої війни і Світової революції. Рідко промайне в списку запрошених чекіст, дипломат або прокурор, інші - ті, хто буде воювати, і ті, хто буде їх забезпечувати. Але якщо й бували іноді в кабінеті Сталіна чекісти, дипломати і прокурори, то з цього зовсім не випливає, що з ними Сталін тільки про вічний мир тлумачив ...
Перед кожним, хто читав ці записи, відкривається грандіозна картина підготовки до великого зіткнення. Ось восени 1940 року Сталін запросив до себе конструктора-зброяра Шпагіна Георгія Семеновича. Поки ніхто не зумів знайти згадок про особисті зустрічі Гітлера з конструкторами стрілецької зброї. А Токарєв, Дегтярьов, Симонов, Горюнов - постійні гості в кабінеті Сталіна. Про що говорив Сталін зі Шпагіном? Ми цього не знаємо і не дізнаємося ніколи. Але результат у наявності. З середини 1941 року до кінця війни німецька промисловість виробила 935,4 тисяч пістолетів-кулеметів. Їх треба було використовувати на багатьох фронтах від Норвегії до Африки, від Нормандських островів до калмикських степів. А промисловість Радянського Союзу за той же час справила 6173,9 тисяч пістолетів-кулеметів. Це були в переважній більшості ППШ-41. Офіційно - пістолет-кулемет Шпагіна 41-го року. У народі - «папаша». Їх застосовували тільки на одному фронті - проти Німеччини та її союзників. Гітлерівський міністр озброєнь і боєприпасів А. Шпеєр згадував: «Солдати й офіцери дружно скаржилися на перебої в постачанні їх стрілецькою зброєю. Особливо їм не вистачало пістолетів-кулеметів, і солдатам доводилося користуватися трофейними радянськими автоматами. Цей закид слід було цілком адресувати Гітлеру. Як колишній солдат Першої світової війни він вперто не бажав відмовлятися від традиційного і добре знайомого йому карабіна... Він відверто ігнорував розробку та виробництво нових видів стрілецької зброї» (Альберт Шпеєр. Спогади. Смоленськ, 1997. С. 436-437).
