Борги нашого життя
- Автор: Гарасим Андрій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-78-2
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Борги нашого життя». Краткое содержание книги:
Головний герой роману замість обіцяної роботи піарника банку опиняється у колекторському відділі. Нова робота викликає в нього внутрішній конфлікт і разом зі своїм напарником він стає на шлях безкомпромісної боротьби за справедливість. Зрештою, в кожного з героїв роману виявляються свої неповернуті життєві борги, які прийшов час віддавати.
Це міцна гостросюжетна проза з філософським підтекстом, чіткою сюжетною лінією та несподіваною розв’язкою. Динамічні події розвиваються на тлі жорстких сучасних українських реалій. Герої роману — не янголи, але вони здатні на рішучі та шляхетні вчинки, що викликають симпатії читача.
Був черговий вечір чергового дня. Ми сиділи з Семом на кухні і пили коньяк з кавою. Віка кудись вийшла подихати свіжим повітрям, останнім часом вона частенько це робила. Сем вчергове оновлював вміст наших склянок, коли на кухню увірвалася Віка з якимось папірцем в руці:
— Що це таке?! — мовила, а радше прокричала вона, вимахуючи ним над головою.
— А що там? — перепитав Сем.
— Так от, іду з магазину і бачу на під’їзді сусіднього будинку свою фотографію. Підходжу і бачу, що це ціла прокламація, що комусь так погано, що треба допомогти грішми.
Сем запитально глянув на мене:
— Це ти?
Я знизав плечима.
— Ні, звичайно.
Сем повернувся до Віки:
— Бачиш, Віка, це точно не ми. Можливо, ще хтось дізнався про твої проблеми і вирішив тобі допомогти…
Віка повільно видихнула, намагаючись заспокоїтися, потім ще раз.
— Не смішно. І затямте — я не хочу ні в кого брати грошей. Я сама вирішу свої проблеми! Тому прошу — щоб завтра цього ніде не було. Ви почули?!
Ми промовчали, продовжуючи вдавати, що ні при чому. Віка зібралася вже йти, але потім знов звернулася до нас:
— Хлопці, я справді дуже, дуже вдячна вам за те, що ви для мене робите. Але я сама вирішу свої проблеми. Я все зроблю сама.
— Віка, ми почули тебе, — мовив Сем.
Цього разу Віка таки пішла. Коли за нею зачинилися двері, Сем спитав:
— Ну що — сьогодні було багато дзвінків?
— Так, звичайно, дзвонили, — відповів я. Сьогодні була моя черга відповідати на дзвінки, за номером телефону який ми дали у побаченому Вікою оголошенні. І день справді був непоганий — люди просто обривали телефон. Але однаково, цього було замало, аби нашкребти необхідну для лікування Віки суму. Катастрофічно мало. Про що я, зрештою, і сказав Сему.
— Ясно, — видушив із себе мій спохмурнілий друг. — А я ниньки присвятив день пошукам роботи.
— І що?
— І нічого. Те, що пропонувалося по грошах, нашої проблеми не вирішить ніяк і ніколи…
— Ясно.
Сем похмуро, мовчки розлив по келихах залишки коньяку. Так само похмуро, без слів ми випили і певний час просто сиділи мовчки.
— Семе, має бути якийсь вихід, — порушив я мовчанку. — Він обов’язково є. Щодня телефонує дедалі більше людей. Щодня ми дізнаємося про щось нове. Треба лиш трохи часу. І ми викрутимося.
Сем кивнув:
— Звичайно викрутимося.
А наступного дня Сем щез. Я прокинувся рано і побачив у коридорі Віку, яка стривожено запитала, чи не знаю я, де Сем. Отримавши заперечну відповідь, Віка повідомила, що зникла дорожня сумка Сема і деякі його речі, а мобільний не відповідає. Коли зайшли на кухню, то побачили на буфеті дивом не помічену записку з Семеновими каракулями. У записці йшлося про те, що Сем вирішив поїхати на кілька днів у родинних справах. Більше нічого у записці не уточнювалося. Звичайно було дивно, що у Сема з’явились якісь родинні справи. За весь час нашого знайомства він хіба що кількома словами прохопився про свою рідню і навіть на запитання Віки майже нічого не розповідав. Єдине, що ми знали напевне, — близьких родичів у нього не лишилося. І тут раптом терміновий від’їзд у родинних справах. Тож нічого не лишалося як чекати Семового повернення, ось тільки погано, що Сем у своїй записці не уточнив, скільки днів його не буде.
Зрештою, нам не лишалося нічого іншого, як повернутися до своїх справ. Я знов зайнявся пошуком грошей на лікування Віки, вона теж повернулася до звичних домашніх справ, хоча з усього було видно, що думки її десь далеко… Якось ввечері я підстеріг її за переглядом кримінальної хроніки по телевізору, чого раніше не бувало. На відміну від Сема, який іноді любив посмакувати «расчлєньонку» на екрані, вона, як зрештою і я, практично ніколи не дивилися такого роду новини. Те саме повторилося і наступного дня — вона знов сиділа перед телевізором і дивилася кримінальну хроніку. Нарешті, Віка зайшла до мене в кімнату і сказала, що піде і повідомить у міліцію про зникнення Сема. Я почав відмовляти її, зрештою домовились почекати ще кілька днів.
Наступного дня, прокинувшись ще затемна, я побачив на кухні світло. Визирнув і побачив Сема. Він мовчки сидів за столом, втупившись скляним поглядом у вікно.