Пасажир
- Автор: Гранже Жан-Кристоф, Гранже Жан-Кристоф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-2443-8
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пасажир». Краткое содержание книги:
Не викликали в неї захвату однолітки. Одні пиячили, другі нюхали кокаїн, і навпаки. Їхні прагнення не виходили за межі танцмайданчика. Жоден із цих таткових синочків не хотів навіть грошенят заробити побільше, бо їх у кожного й так був повен капшук. Часом їй спадало на думку, що вона воліла б народитися вбогою і стати якоюсь хвойдою, походюхою, щоб без найменших докорів сумління видурювати грошенята в цих багатих телепнів. Та нічого не вдієш, вона була така сама, як і вони. І неухильно йшла тим шляхом, що накреслив її батько.
Мати її, щира чилійка, за декілька місяців після пологів зсунулася з глузду. Вони тоді жили в Сантьяго, де Жан-Клод Шатле працював над селекцією виноградного сорту Карменер — у Франції він геть зійшов до пропащого стану, зате буйно розрісся в узгір’ях Анд. Занепокоївшись здоров’ям дружини, Жан-Клод вирішив повернутися до рідної Жиронди, певен, що не залишиться тут без роботи.
Отож, гармонію їхнього щасливого життя псувала тільки божевільна матінка, яку вони щотижня відвідували у психлікарні в сусідньому Тор’яці. В Анаїс із тих відвідин збереглися тільки невиразні спогади: вона збирає жовтець, а тато гуляє попід руку з мовчазною жінкою, що так її і не впізнала. Вона померла, коли Анаїс було вісім років. Розум до неї так і не повернувся.
Після цього гармонію ідеальної родини ніщо вже не порушувало. Батько чимало працював і паралельно виховував любу донечку, яка віддячувала йому покірною слухняністю. Вони були чимось на кшталт подружньої пари, хоча, скільки вона пам’ятала, в їхніх взаєминах не було нічого образливого чи такого, що обмежувало її свободу, тим паче й нездорового. Тато хотів лише одного: щоб вона була щаслива, а щастя для неї мало полягати у відповідності до визнаних норм. Іншими словами, доня має бути відмінницею і чемпіонкою з їзди верхи.
Скандал вибухнув у 2002 році.
Їй був двадцять один рік, як світ довкола неї став із ніг на голову. Газети. Чутки. Погляди. Люди витріщалися на неї. Закидали її запитаннями. На жодне в неї не було відповіді. Це було фізично неможливо. Вона втратила голос. Упродовж майже трьох місяців неспроможна була вимовити бодай одного звуку. Чисто психосоматичне явище, виснували лікарі.
Передовсім вона вибралася з батьківського дому. Спалила всі свої сукні, розпрощалася зі своїм конем, якого колись подарував їй батько, — якби могла, то застрелила б того бідолашного коника. Порвала стосунки з давніми друзями. Скрутила дулю всій тій золотій молоді. Про дотримання пристойності вже й мови не могло бути. Тим паче про якісь контакти з батьком.
Настав 2003 рік.
Вона скінчила магістратуру з правознавства. Захопилася бойовими мистецтвами, засвоїла крав-магу й кікбоксинг. Узялася до спортивної стрільби. Вона вже поклала собі, що піде працювати в поліцію. Присвятить себе захистові справедливості. І відмиється від довгих літ облуди, що від самісінького народження отруїла її життя, її душу і кров.
2004 рік.
Вона вступила до Вищої державної школи офіцерів поліції в Канн-Еклюзі. Півтора року навчання. Процедурні тонкощі. Методи слідства. Суспільні стосунки. Анаїс закінчила школу перша у випуску і здобула право самостійного вибору майбутнього місця праці. Спершу вона вирішила попрацювати у звичайній поліційній дільниці в Орлеані, спробувати, що воно за професія. Та незабаром звернулася до керівництва з проханням перевести її в Бордо — те саме місто, де й вибухнула скандальна історія. Місто, де її ім’я обілляли брудом. Ніхто не зрозумів її вибір.
Все було дуже просто.
Вона хотіла показати, що не боїться їх.
А головне, показати йому, що віднині вона на боці правосуддя та справедливості.
Навіть зовні вона мало скидалася на себе колишню. Коси вона постригла. Носила джинси або камуфляжні штани і шкірянки. Взувалася в рейнджери. Тіло в неї стало, як у справжнього спортсмена, нехай невеличке, проте міцно збите і з швидкою реакцією. Манера розмовляти, слова, тон — усе це стало шорстким. Та попри всі ті зусилля, вона так і лишилася гожою тендітною дівчиною з надто білою шкірою і великими здивованими очима, наче вийшла з казки про фей.
Ото й добре.
Хто не довірятиме офіцерові судової поліції з ляльковою зовнішністю?
Що ж до стосунків із чоловіками, то відколи вона повернулась у Бордо, Анаїс перебувала в постійному і поки що марному пошуку. Попри бравий вигляд, їй так хотілося спертися на тверде чоловіче плече. Пригорнутися до великого і дужого чоловіка й відчути на собі тепло його рук. Минуло два роки, та вона так нікого й не знайшла. Холодна звабниця пори розкішних вечірок, недоступна «снігова королева» вже не приваблювала чоловіків. А якщо їй і щастило заманити когось у свої тенета, утримати його вона все одно не могла.