Несказане
- Автор: Инг Селеста
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-87-6
- Переводчик: Анастасія Дудченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Несказане». Краткое содержание книги:
Потім у квітні сталося дві події, на які не чекав жоден з них. Професор Карлсон повідомив, що йому дуже, дуже шкода розчаровувати Джеймса, але вони вирішили взяти його однокурсника Вільяма Макферсона і, звісно, впевнені, що Джеймс може знайти безліч інших можливостей деінде.
— Вони сказали, чому? — спитала Мерилін.
Джеймс відповів:
— Вони сказали, я не зовсім те, що потрібно кафедрі.
Більше вона до цієї теми не поверталася.
За чотири дні — ще більший сюрприз: Мерилін дізналася, що вагітна.
Тож пропозицію від дуже скромного коледжу Мідлвуду вони прийняли з полегшенням. Замість Бостона — глушина в Огайо. Замість медичного вишу — весілля. Зовсім не те, що планувалося.
— Дитина, — повторювала Мерилін Джеймсові, знову й знову. — Наша дитина. Це набагато краще.
Ішов усього лишень третій місяць вагітності — на час весілля ще нічого не було помітно. Вона говорила собі: «Ти можеш повернутися і довчитися той останній рік бакалаврату, коли дитина підросте».
До моменту, коли можливість знову піти вчитися стала б реальною, мало минути майже вісім років, але Мерилін цього ще не знала. Коли вона взяла декретну відпустку на невизначений термін і вийшла з деканату, ще була впевнена: усе, про що мріяла, — медичний виш, лікарська практика, це нове й важливе життя, — завжди напоготові чекатиме на її повернення, як добре натренований пес чекає на господаря. Проте, коли Мерилін сіла біля телефонного столика в холі гуртожитку й почала диктувати операторові міжміського зв’язку номер матері, голос у неї здригався на кожній цифрі. Коли нарешті на лінії почувся мамин голос, вона забула привітатися. Натомість випалила:
— Я виходжу заміж. У червні.
Мама трохи помовчала.
— Хто він?
— Його звуть Джеймс Лі.
— Студент?
Мерилін зашарілася.
— Він якраз закінчує аспірантуру з американської історії. — На мить завагалася й зважилася сказати лише напівправду. — Його з осені хотіли прийняти на роботу в Гарвард.
— То він професор, — материн голос здався ледь настороженим. — Сонечку, я така щаслива за тебе. Не можу дочекатися зустрічі з ним.
Мерилін стало легко-легко. Маму не засмутило, що вона раніше пішла з університету; чого її має це турбувати? Хіба вона не зробила те, на що сподівалася мама, — не зустріла в Гарварді чудового хлопця? Вона читає з папірця: п’ятниця, 13 червня, 11:30, з мировим суддею; потім — обід у «Паркер Хауз».
— Великого святкування не буде. Лише ми, ти, й кілька наших друзів. Батьки Джеймса померли.
— Лі, — уголос розмірковує мати. — Він пов’язаний із кимось, нам відомим?
Мерилін раптом зрозуміла, про що думала її мати. Ішов 1958 рік; їхній шлюб був би порушенням законів у Вірджинії та ще в половині штатів. Навіть у Бостоні вона інколи помічала осуд в очах перехожих. Тепер Мерилін була не такою яскравою білявкою, як у дитинстві, але волосся залишалося достатньо світлим, щоб привернути увагу до контрасту із чорнильно-чорною головою Джеймса в кінотеатрі, на лаві у парку чи біля шинквасу в кафетерії Вальдорфа.
Сходами спускалася зграйка дівчат із Редкліффа; вони зупинилися поряд, очікуючи, поки звільниться телефон, інші юрмилися довкола дзеркала й пудрили носи. Усього тиждень тому одна з них почула про весілля Мерилін і зайшла до неї в кімнату «переконатися, що це правда».
Мерилін, міцно стискаючи слухавку, приклала другу долоню до живота й стишила голос.
— Я не знаю, мамо, — сказала вона. — Чому б тобі самій у нього не спитати при зустрічі?
Так її мати приїхала з Вірджинії. Уперше вона вибралася за межі рідного штату. За кілька годин по Джеймсовій церемонії вручення дипломів, на станції, в очікуванні потягу, яким повинна була прибути мама, Мерилін переконувала себе: вона б усе одно приїхала, навіть якби й знала правду. Мама вийшла на платформу, побачила Мерилін, і на її обличчі промайнула усмішка — мимовільна, горда — й на мить Мерилін собі повірила: «Звісно, вона приїхала б».
Та усмішка була мов спалах блискавки. Материн погляд метнувся від гладкої білявки, яка стояла ліворуч від її доньки, до худого азіата праворуч: вона шукала Джеймса, про якого стільки чула, й не знаходила його. Нарешті мати зрозуміла. До того, як вона потиснула Джеймсові руку, сказала, що дуже, дуже рада знайомству, й дозволила взяти її сумку, минуло кілька секунд.
Вони з Мерилін вечеряли вдвох, і мама не згадувала Джеймса до десерту. Дочка знала, що мати спитає: «Невже ти його кохаєш?» — і заздалегідь накручувала себе. Але мама не поставила цього запитання, вона взагалі не вжила слова «кохання». Натомість взяла шматок торта й пильно глянула на доньку через стіл.