Стожар

Отже, це його сестра.

Здивована, я відчула полегшення.

— Павутиння вже гуде, чутки тут розходяться швидко. Я взагалі здивована, як тунелі не розвалились від купи цікавих.

— Ми просто йшли сюди обхідними шляхами, — мовив Тигран. — До речі, Стожаре, це невиховане створіння, яке не вміє представлятись під час знайомства, — моя сестра Либідь.

Десь ліворуч з тунелю почулись голоси.

— Змиваємось, — проказала Либідь і ми пішли в протилежний бік.

За якийсь час стало жаркіше і тунель знову почав роздвоюватись.

— Так, я — ліворуч, ви — праворуч, — мовив Тигран. — Либідь, не лишай її ні на мить, ясно?

— Ясно, командире, — промовила дівчина з усмішкою і, перш ніж я встигла щось сказати, взяла мене за руку і потягла в тунель ліворуч.

— Він не може з нами піти, бо зазвичай чоловіки і жінки миються окремо, — пояснила дівчина. Тим часом тунель почав розширюватись і сповнюватись парою. А тоді раптом скінчився просторою підземною залою, ще більшою, ніж та, в якій ми вечеряли. І я охнула від здивування — в залі, у світлі сфер, виднілось п’ять, а може, й більше, великих басейнів. Вода в них парувала, а краї були обкладені світлим каменем. Було дуже тепло.

— Як це можливо, під землею? — прошепотіла я.

— Нижче, значно нижче протікає гаряча ріка. В деяких місцях її води намагаються пройти нагору і ми це використовуємо. Не бійся, в басейнах вода тепла, а не гаряча. Роздягайся — зараз час вечері, ніхто не прийде купатись. Я принесу тобі простирадло, бо те шмаття, в яке ти загорнена під плащем, треба попрати і полатати. Потім дам тобі нормальний одяг.

Либідь пішла в якийсь менший, бічний тунель, а я на мить завмерла в нерішучості.

А тоді так швидко, як могла, скинула з себе і плащ, і сорочку, і білизну, і тим паче остогидлі чоботи та шкарпетки, та обережно, мало не навприсядки, спустилась кам’яними східцями в найближчий басейн.

Якби можна було розтанути від блаженства — я б розтала.