Там, у темній річці

До нього прийшли одразу декілька думок, про які він завжди знав, але поховав їх під життєвою рутиною: що сумував за батьком, який помер більше як шістдесят років тому, коли Овен був хлопчиськом; що йому пощастило в житті та є за що бути вдячним; що жінка, яка чекала на нього вдома у ліжку, — добра та любляча душа. А ще: що його коліна боліли не так сильно, як завжди, а у грудях він відчував нестриманість, що нагадала йому, як це — бути молодим.

Удома, навіть не роздягнувшись, Овен почав трясти місіс Коннор за плече.

— Навіть не думай, про що ти там собі думаєш, — забурчала вона. — І не треба впускати всередину холод.

— Слухай! — сказав він їй. — Тільки послухай!

І з нього виплеснулася історія про дівчинку та незнайомця, мертвих і живих.

— Чого ти там нажлуктився? — поцікавилася вона.

— Майже як скло.

І він повторив їй історію, бо вона одразу не збагнула її.

Місіс Коннор підвелася, щоб краще його бачити. І ось він, чоловік, на якого вона працювала тридцять років і двадцять дев'ять років ділила з ним ліжко, — вдягнений, виструнчений, а з нього ллється потік слів. Жінка не могла нічого з того второпати. Навіть коли він перестав говорити і вкляк там, ніби зачарований.

Вона вилізла з ліжка, щоб допомогти йому стягнути одежу. Йому не вперше було напиватися так, щоб бути не в змозі впоратися з власними ґудзиками. Проте він не хитався, не завалювався на неї, а поки вона розстібала його порти, виявила в ньому таку жвавість, на яку навряд чи був здатен захмелілий чоловік.