Трагедія гетьмана Мазепи
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7051-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Трагедія гетьмана Мазепи». Краткое содержание книги:
Молодий Мазепа, меткий і тямковитий, міг би зробити пристойну кар’єру при дворі польського короля Яна Казимира, принаймні почав її успішно і швидко виявився у числі кращих, але…
«Як журавля по весні тягне в рідні краї, так і мене потягло на Україну, – зізнаватиметься потім. – Все-таки Польща була мені чужою, та й польським паном – для українців ляхом, – я не хотів ставати. Може, кров предків у мені озвалась, а тільки кинувши нагріте місце при королівському дворі, подався я в рідні краї…»
У 1669–1681 роках служив у гетьмана Лівобережної України І. Самойловича та гетьмана П. Дорошенка. В Чигирині, першій столиці Гетьманщини, Мазепа почав службу на посаді хорунжого надвірної хоругви, тобто гетьманської гвардії. (У ті часи, в XVII–XVIII століттях в козацькому війську на Україні, хорунжий – особа, яка входила до складу генеральної старшини, виконувала функції інспектора військової справи і певною мірою – ад’ютанта, охоронця особи гетьмана.)
На той час він уже був досвідченим і як політик. Вже тоді прославився як меценат, жертвував на православні церкви і храми великі кошти, будував нові церкви і храми, що стоять і нині.
Цитата друга: «Ивану Мазепе приходилось защищать свой пост не только от «доброжелателей Москвы», но и от самозванцев. В 1692–1695 годах ему пришлось воевать против отрядов «ханского гетманчика» Петрика. Это был авантюрист, претензии которого на украинское гетманство поддерживал правитель Крымского ханства. В итоге четырех лет междоусобной борьбы незадачливый Петрик был разбит». (Це й справді був авантюрист, ставленик султанської Туреччини. Спершу був старшим писарем Генеральної військової канцелярії, у 1691 році втік у Крим, де через рік уклав фіктивну, по суті, угоду про перехід Лівобережної України під владу султанської Туреччини і невдовзі оголосив себе «гетьманом». Водив в Україну кримські і татарські розбійницькі орди, був розбитий гетьманом Мазепою.)
Продовження цитати: «Во время петровских Азовских походов 1695 и 1696 годов мазепинские полки входили в состав сил боярина Шереметева. В 1697–1698 годах вместе с русскими войсками малороссийские казаки ходили на турецкую крепость Очаков.
С началом Северной войны 1700–1721 годов гетман И. С. Мазепа по царскому повелению обеспечивал содержание гарнизонов и фортификационные работы в крепостях Левобережной и Правобережной Украины. Его полки действовали на вспомогательных театрах военных действий под Псковом, на Волыни, в Галиции и Белоруссии».
Загляньмо до «Історії русів» Георгія Кониського (Москва, 1846, перевидання українською – Київ, 1991), щоб переконатися – а це, по суті, літопис, документ! – куди тільки не ганяв Петро І Мазепу з його козаками воювати. (І Петро І ганяв, і до Петра І ганяли інші царі).
Рік 1694-й – гетьман Мазепа воює з татарами. Рік 1695-й – гетьман Мазепа з військом допомагає московитам завойовувати Азов. Як стверджує Г. Кониський, Мазепа з козаками в супрязі з московитами за одне літо здобув чотирнадцять турецьких міст. Мурованих, себто обнесених кріпосними стінами, здобув. 1697 рік – Мазепа захоплює Очаків, розбивши Іслам-пашу з його військом і флотилією. Війна зі Швецією, що почалася 1701 року, не обминула Мазепу з козаками, воював український гетьман, як кажуть, на всіх фронтах.
Прикривав російські границі від шведів, воював під Псковом. Наступного року Мазепа – у Ліфляндії та Курляндії. У 1705 році Мазепа з 30-тисячною українською армією з наказу Петра І вирушив y Литву. І навіть заходив до Польщі і воював під Замостям.
А скільки ще попереду буде походів! Щоліта по кілька разів. Весь час Петро І кидав полки Мазепи в походи за Російську імперію і цим убивав двох зайців: захищав Росію руками малоросів і зменшував їхні сили – сильні малороси його і насторожували, і лякали…
І так Іван Степанович трудився – з одного походу відбуваючи в інший – з року в рік, добре виконуючи доручене йому діло, був досвідченим стратегом і тактиком, дипломатом, військовим, політиком, володарем держави козацької, трудився на дві країни – Україну й Росію (більше на останню, тут йому Петро І не давав перепочинку), аж доки не став тим, ким і мав стати, враховуючи його численні таланти і вміле керівництво – «Царского величества Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетьманом».