Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану
- Автор: Кононенко Алексей Анатольевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6085-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану». Краткое содержание книги:
Останній масовий виступ туркменів відбувся при Надірі і Ага Мухаммед-хані. Перший з них на початку минулого століття за допомогою туркменів і афганців розбудив Азію віді сну, другий заснував свою династію в основному туркменським мечем! Туркмени дуже добре знають це і скаржаться на невдячність Каджарів, які з часів Фатх Алі-шаха зовсім забули про них і навіть перестали сплачувати багатьом ватажкам належні їм пенсії.
Щоб зрозуміти політичну значимість цих номадів, досить кинути погляд на карту Середньої Азії. Ми відразу ж побачимо, що дякуючи своєму розташуванню вони стали вартовими південних кордонів усього азійського узвишшя, чи Туркестану, як вони самі його називають. Після кипчаків туркмени, безумовно, найбільш войовничий і дикий народ у Середній Азії; за ними, в містах Хіви, Бухари і Коканду, – осереддя боягузтва і розпещеності, і якби туркмени вже кілька століть тому не створили залізний бар'єр, то справи в цих краях, мабуть, не були б такими, якими вони були після Кутейби і Абу Мусліма. (Кутейба завоював Туркестан при Халіфі Омарі; Абу Муслім, який спочатку був намісником у Мерві, довго боровся за незалежність разом з туркменами і хоразміицями проти свого правителя, багдадського володаря.) Вірогідно, цивілізація воліє рухатися з півдня на північ, та як може проникнути хоч зародок її в Середню Азію, поки туркмени загрожують тисячами небезпек кожному мандрівникові і кожному каравану?
Закаспійська область. Туркмени-теке з Мервської оази
1. Наведене Вамбері тлумачення слова «туркмен» є лиш одним з існуючих пояснень походження цього етнічного терміну, що базуються на народних етимологіях.
2. У сучасній туркменській мові «тіре» може означати і «рід», і «плем'я», «таіфе» (по-туркменськи «тайпа») вживається для позначення племені, слово «халк» багатозначно – «народ», «натовп», «люди», «населення», «жителі» (Туркменско-русский словарь. М., 1968, с. 613, 684).
3. Бульдумфас – ймовірно, спотворена назва хівинської фортеці Булдумсаз.
4. Тут і далі назва таіфе і дрібних підрозділів туркменських племен, віднесених Вамбері до категорії тіре, передаються в основному у традиційному написанні, прийнятому в слов'янській історичній та етнографічній літературі, але в дужках приводиться написання, вживане самим Вамбері.
5. По-туркменськи (та в історико-етнографічній літературі) ця назва пишеться і вимовляється «ших». Вамбері веде мову тут про одну з груп шихів, представники яких були майже серед усіх туркменських племен. Шихи вважалися одним з так званих олядських (святих) племен поруч з племенами ата, сеїд (сейід) і ходжа, що вели своє походження від пророка Мухаммеда {Атаев К. К этнографии туркмен-шихов. Труды института истории, археологии и этнографии АН Туркменской ССР. Т. VII. Аш., 1963; Демидов С. И. Туркменские овляды. Аш., 1976).
6. Вважають, що ерсари переселилися в основному з Мангишлака на середню течію Амудар'ї в кінці XVII – першій половині XVIII ст. Найбільшими підрозділами племені ерсарів були кара (гара), бекаул, улуг-тепе і гюнеш, що ділилися на менші родові підрозділи (Винников Я. Р. К этнической истории туркменского населения Чарджоуской области. – Проблемы этногенеза туркменского народа. Аш., 1977, с. 109–111).
7. В історико-етнографічній літературі назва цього племені зазвичай передається як «аліли», що базується на туркменській вимові. На території колишнього СРСР нащадки алілів нині живуть найбільш компактно в Каахкінському районі Туркменістану (Атаев К. Хозяйство и материальная культура туркменского населения Атрека в конце XIX – начале XX в. Автореф. канд. дис, М., 1966).
8. По-туркменськи «салир». Приблизно до кінця XVII – початку XVIII ст. салири проживали переважно в степах Мангишлаку, частина їх кочувала і в північному Хорасані. Поступово вони зайняли багато оаз нинішнього Південного Туркменістану. У XIX ст. частина салирів просочилася в район середньої течії Амудар'ї й осіла там (Джикаев А. Этнографические данные по этногенезу туркмен-салыров. M., 1964; він же: Очерк этнической истории и формирования населения южного Туркменистана. Аш., 1972).