Доктор Серафікус. Поза межами болю
- Автор: Турянский Иосиф Васильевич, Домонтович Віктор
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6116-4
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Доктор Серафікус. Поза межами болю». Краткое содержание книги:
Немає жінки, яка б не припускала, що в неї сховані таланти актриси. Вер була жінка, – отже, вона уявляла себе – принаймні деякий час – акторкою.
Вайлд розповів історію однієї дівчини, що була видатною акторкою доти, доки не покохала[49]. Вона загубила в собі акторку, коли відчула в собі жінку. Бідне дівча! – воно не вміло підносити свої почуття на ступінь театральної гри і своє кохання перетворювати на тонке й вишукане мереживо мистецтва. Сібілла Вен була надто щира й наївна.
Вер – навпаки! Вер тільки тому й вступила до студії, що була жінкою. Жіночий інстинкт досягав у неї того ступеня природної витонченості, коли він може замінити талант і висунути з натовпу. Бути жінкою – мистецтво, як грати в пінг-понг, диригувати оркестром й брати призи на шахових турнірах. Манерну індивідуальність Вер приймали за прикмету справжньої талановитості. Вона користувалась успіхом. Їй бракувало техніки, її пуанти не завжди були бездоганні, але в особистій вдачі Вер було так багато умовної декоративності й штучної орнаментальності, що їй належало лише бути собою, за нею визнали першорядні здібності.
Приятелі їй плескали. Знавці, з властивою їм педантичністю в своїх уподобаннях і присудах, відрізняли не на користь Вер уміння бути жінкою від уміння класичного танцю.
В житті Вер була одночасно акторкою й собою. Вона грала себе… Їй хотілося плескати, коли у вітальні або ж каварні з особливо химерним мрійним жестом вона запалювала цигарку або ж куштувала хрумку меренгу й змітала крихти з білого свого убрання. Пити каву й запалювати цигарки – наука не легка й відповідальна, як і останнє напруження тіла у змаганнях на 100 метрів.
Вступивши до студії, Вер віддалась упертій праці, але задовольнилася з перших успіхів і перших визнань. Вона казала, на свій кшталт варіюючи Цезареву формулу:
– Я захтіла! Я досягла! Я зреклась[50]! Навіщо продовжувати? Повторити те саме в столицях і, може, за кордоном з тим, щоб, може, колись Андрій Левенсон в «Майстрах балету» або хто інший присвятив мені кілька рядків з гострою й іронічною оцінкою? Чи варт змагатись, щоб досягти того, що не варте досягнень!
Коли після перших успіхів Вер кинула студію, її не зрозуміли.
– Чому?
Пояснення, що їх давала Вер, нічого не пояснювали. Шукаючи правдоподібних аргументів, вона посилалась на брак шанолюбства.
– Мені бракує шанолюбства. Цей успіх мене не задовольняє. Навіть галасливий джаз-бандний рекламований успіх на великих сценах Парижа, Відня й Нью-Йорка не задовольнить мого шанолюбства. До того ж я боюсь, що за наших часів театральне мистецтво втратило свій сенс.
Можливо, це останнє грало найбільшу роль. Вер усвідомлювала, що культ естетного пасивного формалізму, одірваного від життя й сучасності, відходив у минуле. Ще нічого не знавши про новітні течії в житті й мистецтві, вона прийшла до аналогічної думки про «атеїзацію мистецтва». Мистецтво, відокремлене від життя й замкнене в собі, зникає. Колишні типи концертів одмирають, музика механізується, мистецтво набирає спортового характеру. Фізкультура й спорт успішно конкурують з виставами, футбольні й баскетбольні змагання на стадіоні відбивають одвідувачів з театру, пляж здається привабливішим від балетного спектаклю. Дівчина, що стрибає в воду з трисажневої вежі, викликає не менше подиву, як балерина з її вишуканими пуантами й крицевим носком.
Корвин помилився – Вер не була танцюристкою. Розвинені м’язи Вер були розвинені м’язи спортсменки. Вер зробила зі спорту професію.
З пляжу поїхали вдвох. Увечорі сиділи в саду, їли морозиво, дивились на феєрверк. Слухали музику. Вечеряли в «Континенталі». Вер пила горілку й пиво. Вер казала, що на нинішній день вона дивиться як на початок їхнього товаришування, «компаньйонату». Вона досить недвозначно виявляла свою прихильність до Корвина. Але, давши йому всі аванси, коли той почав умовляти перейти в нумер, вона не виконала жодного з цих авансів.
Пізніше десь пили каву, блукали по якихось глухих вуличках, завулках, де ніколи раніше не доводилось бувати, сиділи на кручі над Дніпром, знов блукали по вулицях і тільки вже на світанку, о п’ятій годині ранку повернулися додому.
49
«Вайлд розповів історію однієї дівчини, що була видатною акторкою доти, доки не покохала». – Йдеться про героїню роману англійського письменника Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея» Сибіллу Вейн.
50
«Вона казала, на свій кшталт варіюючи Цезареву формулу: – Я захтіла! Я досягла! Я зреклась!» – Перефразовано слова Юлія Цезаря «Прийшов. Побачив. Переміг». Цей вислів означає швидкий успіх у будь-якій справі.