Ті, що не мають коріння
- Автор: Новик Наоми
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- ISBN: 978-617-12-4289-0, 978-617-12-4380-4, 978-617-12-4381-1, 978-617-12-4379-8
- Переводчик: Марія Пухлій
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ті, що не мають коріння». Краткое содержание книги:
Оповідна манера автора зачаровує, а герої лишаються в пам’яті назавжди. Приголомшливо!
Із черева карети вигулькнув чоловік: високий, золотоволосий, широкоплечий, у довгому плащі того ж таки блискучо-зеленого кольору; він без вагань скочив униз, не звернувши уваги на виставлені для нього сходинки, взявся однією рукою за меч, який тримав на долонях іще один його служник, а тоді швидко покрокував між своїми людьми до дверей, водночас закріпивши зброю на поясі.
— Карета мені осоружніша за химеру, — сказав він Драконові, достатньо чітко, щоб я почула, як його голос здіймається до мого вікна, перекриваючи пирхання й тупіт коней. — Просидів у ній цілий тиждень. Чому ти взагалі не можеш прибути до двору?
— Вашій високості доведеться мене пробачити, — холодно промовив Дракон. — Я тут зайнятий своїми обов’язками.
На той час я вже висунулася достатньо далеко, щоб можна було суто випадково випасти, геть забувши про свій біль і нещастя. Король Польні мав двох синів, але кронпринц Зиґмунд був усього-на-всього розсудливим молодиком. Він здобув добру освіту та одружився з донькою якогось графа при владі на півночі, що принесло нам союзника і порт. Вони вже мали кому передати трон — у них народився хлопчик, та ще й дівчинка на додачу; він начебто був чудовим управителем і буде чудовим королем, і нікому до нього не було діла.
Принц Марек був набагато приємнішим. Я вже чула щонайменше десяток оповідок і пісень про те, як він убив Вандалуську гідру; вони були геть несхожі між собою, та всі вони, як я була впевнена, були правдивими в усіх деталях; а ще він під час останньої війни з Росьєю вбив щонайменше трьох, чотирьох чи дев’ятьох велетнів. Він якось навіть поїхав спробувати свої сили в убивстві справжнього дракона, от тільки виявилося, що то якісь селяни вдавали, ніби на них нападає дракон, і переховували овець, яких він, як вони казали, з’їв, аби врятуватися від податків. Він же навіть не стратив їх, а вилаяв їхнього пана за те, що запровадив надто високий податок.
Він увійшов у вежу разом із Драконом, і двері за ними зачинилися; принцові люди почали таборитися на рівному полі перед дверима. Я повернулася до своєї маленької кімнатки і стала ходити колами по підлозі; врешті-решт я взяла й подалася сходами донизу, аби спробувати щось підслухати, поступово заходячи все нижче, аж доки не почула, як їхні голоси долинають з бібліотеки. Я розбирала не більш як одне слово з п’яти, але вони говорили про війни з Росьєю та про Пущу.
Я підслуховувала не надто завзято; мені було не так уже й цікаво, про що вони говорили. Значно важливішим для мене було те, що зажевріла примарна надія на порятунок: те, що Дракон виробляв зі мною, це страхітливе висмоктування життя, уже напевно порушувало королівський закон. Він казав мені не підходити, не потрапляти на очі; а що, як він так казав не лише через те, що я ганьбила його своєю неохайністю, якої він міг позбутись одним словом, а тому що не хотів, аби принц знав, чим він займається? А що, як віддатися на милість принцові, а він забере мене…
— Досить, — мовив принц Марек, і його голос утрутився в мої думки: слова долинали чіткіше, неначе він наближався до дверей. Судячи з голосу, він був сердитий. — Ти, мій батько, Зиґмунд, усі ви мекаєте, як вівці… ні, досить. Я не маю на думці нічого з цим не робити.
Я квапливо побігла назад сходами, ступаючи босоніж і якомога тихіше: гостьові кімнати були на третьому поверсі, між моєю кімнатою та бібліотекою. Я сіла в кінці сходів і почала слухати звуки їхніх чобіт на нижчих сходинках, аж поки звуки не стихли. Я не знала точно, чи стане мені духу відверто піти проти Дракона: якщо він застане мене під час спроби постукати у принцові двері, він точно зробить зі мною щось жахливе. Але він уже робив зі мною дещо жахливе. Я була впевнена, що Кася скористалася б можливістю: якби вона була тут, вона би пішла, відчинила двері, вклякла біля принцових ніг і стала благати його про порятунок, не як налякана дитина, що белькоче, а як діва з казок.
Я повернулася до своєї кімнати та прорепетирувала цю сцену, бурмочучи слова собі під ніс, тим часом як сонце заходило. А коли нарешті стало темно та пізно, я посунулася униз сходами з шаленим серцебиттям. Але я все одно боялася. Спершу я пішла вниз і подивилася, чи точно в бібліотеці та лабораторії не горить світло — Дракон уже ліг спати. На третьому поверсі під першою гостьовою кімнатою було видно помаранчеве світло від тьмяного вогника, а дверей до Драконової спальні мені не було видно зовсім; вони загубились у тінях у кінці коридору. Та я все одно завагалася на сходовому майданчику, а потім замість цього спустилася до кухонь.