Відважні

Перш ніж розгромити підпільників, Мейєру треба було підіслати до них вірну людину, яка зуміла б встановити склад організації. Т-А-87, на думку Мейєра, для цього не годився. Для цього потрібна людина, яка змогла б завоювати довір'я підпільників.

Після довгих пошуків Мейєр нарешті зупинився на молодому акторі Михайлові Юренєві. Юренєв сам попросив у коменданта термінової і цілком таємної зустрічі. Під час цієї розмови без свідків з'ясувалося, що Юренєв добре володів німецькою мовою і мав підстави бути незадоволеним Радянською владою. Таланту його не оцінили. Довгий час затирали в театрі, не доручали провідних ролей. А головне, в минулому його батько володів під Липецьком великим маєтком, і тепер Юренєв хотів, як тільки німецька армія дійде до тих місць, пред'явити свої права.

Мейєр був надто досвідченим для того, щоб одразу повірити в цю сповідь. Він уважно придивлявся до цієї молодої людини з вродливим, смуглявим від літнього загару обличчям. Було в цьому обличчі щось таке, що привертало увагу, — гострота і допитливість погляду, якесь уміння глянути на співрозмовника так, що той мимоволі починав ставитись до нього з прихильністю.

Юренєв поводився трохи невпевнено, але видно було, що він розумний, досить кмітливий і не боягуз, якщо сам наважився на зустріч з начальником гестапо.

Мейєр попросив юнака прийти через тиждень, а за. цей час постарався його перевірити. Так, Юренєв не брехав. Він справді працював у місцевому театрі, і одного разу в міській газеті було вміщено критичний відгук на його гру. За десять років йому не доручили жодної провідної ролі.

Під час другої зустрічі, яка відбулася в точно призначений строк, Мейєр дав своєму новому співробітникові завдання — з'ясувати благонадійність працівників міської електростанції. Протягом місяця Юренєв працював на посаді діловода, а потім подав докладну записку, в якій перераховував прізвища тих, кому не можна довіряти.

На вимогу Мейєра трьох було звільнено, а одного, який працював у відділі вербовки людей в Німеччину, навіть посадили в табір: він брав хабарі і за них видавав звільнення.

Друге завдання було складніше. Мейєру стало відомо, що в залізничному депо сталися один за одним три випадки саботажу. В першому випадку хтось насипав пісок у мастило, яким змащують букси; в другому — з нез'ясованих причин заклинило поворотний круг, і це на дві години затримало подачу паровоза, який мав везти ешелон з боєприпасами; в третьому — раптом перегорів трансформатор, і в депо три доби не було електрики.

Ніщо так не могло б переконати Мейєра в акторському таланті його агента, як цілковите перевтілення Юренєва, коли той з'явився для одержання останніх інструкцій. Перед Мейєром стояв робочий хлопець у старому промасленому ватнику. З-під кашкета в різні боки стирчало розпатлане волосся, очі якось потьмяніли, і обличчя зразу втратило свою виразність. «Ну-ну, — подумав Мейєр, — цей хлопець далеко піде»…