Метаморфози, або Золотий осел
- Автор: Апулей Луций
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7966-4
- Переводчик: Й. Кобов
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози, або Золотий осел». Краткое содержание книги:
9. Невдовзі приносять, за грецьким звичаєм, огонь, колесо і канчуки всіляких видів. Мій відчай росте, подвоюється, бо навіть померти спокійно не доведеться. Раптом стара, яка щойно своїм голосінням схвилювала всіх, загорлала: - Добрі мої співгромадяни! Раніше ніж ви приб'єте до хреста цього душогуба, губителя моїх бідолашних діточок, дозвольте відкрити тіла повбиваних, щоб ви, бачачи їхню красу і молодість, пройнялися ще більшим обуренням і виявили суворість, якої заслуговує той, що вчинив таке жахливе кровопролиття.
Ці слова було зустрінуто оплесками, і суддя .велів мені, тут же власноручно відслонити тіла, які лежали на ложі. А що я опирався і довго не хотів, показуючи трупів, відновлювати жахливу сцену з попереднього дня, ліктори за наказом суддів безцеремонно схопили мою руку і силоміць простягли її до трупів. У мене було таке почуття, немов іду на страту. Нарешті, хоч-не-хоч я зняв покривало і відслонив тіла. Добрі боги, що я бачу! Що за дивина! Яка разюча зміна в моїй долі! Адже я вже майже був власністю Прозерпіни(9) і вже належав до жителів підземного царства - і раптом усе перевернулось. Я заціпенів від подиву й не міг второпати, що б це могло значити. Бо оці трупи повбиваних людей були не що інше, як три надуті бурдюки, продірявлені в різних місцях і, наскільки пригадується мені той нічний бій, продірявлені саме там, куди я штрикав розбійників. [54]
10. Тоді навіть і ті, які досі лукаво сяк-так стримувались, тепер аж надривалась від гучного сміху. Одні, сп'янілі від втіхи, дико реготали, інші стискали руками животи, намагаючись стишити біль у животі від невтримного сміху. Всі вийшли з театру, сповнені веселощів, і коли виходили, оглядались на мене. А я, бідолаха, як простягнув руку за покривалом, так і далі стояв, мов закам'янілий, схожий на якусь статую чи колону в театрі. Та тут підійшов до мене мій господар Мілон і взяв за руку. Лише тоді я вийшов із небуття. Спочатку опирався, ревно плакав, часто схлипував. Він потяг мене за собою лагідно, але рішуче, і відлюдними вулицями, звертаючи раз у раз на манівці, допровадив до свого дому. Різними розмовами намагався розвіяти мою зажуру і хвилювання. Але обурення від образи, яка глибоко запала в мою душу, зм'якшити не зміг.
11. О диво дивне! У наш дім з'являються службовці з відзнаками своєї влади і стараються задобрити мене такою балаканиною: - Ми добре знаємо, пане Луцію, і про . твоє високе становище, і про те, що ти із старовинного роду, бо по всьому краю лунає слава про твою знатну родину. І те, що так мучить тебе, влаштовано було не з наміром образити тебе. Отже, облиш журбу і прожени смуток. Завжди ж бо якийсь дотепний жарт прикрашає ігри, що їх ми щороку врочисто проводимо на честь найприємнішого бога - бога Сміху. Цей бог, вдячний як творцеві вигадки, так і виконавцю головної ролі, повсюдно буде тебе приязно супроводити і ніколи не допустить, щоб твоя душа сумувала, повсякчас буде надавати твоєму обличчю веселого вигляду. А громадськість міста за зроблену їй послугу наділяє тебе особливими почестями. Твоє ім'я занесено до списку покровителів міста і вирішено спорудити бронзове твоє зображення(10):- На це я так відказав: - Я буду щиро вдячний тобі, о найславетніше і найнезрівнянніше із усіх міст Фессалії, буду вдячний за такі почесті, тільки ж статуї і пам'ятники я радив би вам зберегти для людей більш достойних і видатних, ніж я.
12. Така була моя скромна відповідь. Потім, випогоджуючи на хвилину обличчя й надаючи собі веселого вигляду, я ввічливо попрощався із службовцями, які виходили. Та от вбігає якийсь слуга і каже: - Твоя тітонька Біррена запрошує тебе до себе й нагадує, що" вже пора з'явитись на бенкет, на який ти ще вчора обіцяв прийти. На це я, переляканий і вже звіддаля відчуваючи [55] страх перед її домом, велю передати таке: - Радо виконав би я твоє бажання, тітонько, але не можу зламати даного слова. Бо мій господар Мілон, заклинаючи мене богом-покровителем сьогоднішнього дня(11), домігся в мене обіцянки пообідати в нього; він сам нікуди не йде і мені не дозволяє виходити з дому. Через те відкладімо прихід на бенкет.
Ще не. встиг я договорити своїх слів, як Мілон, поклавши мені на плече своє могутнє ручисько, повів мене до найближчої лазні, причому сказав узяти з собою потрібне мийне причандалля. Я йшов, притулившись до нього, уникаючи людських поглядів і насмішки з боку зустрічних, на яку я сам дав привід. Від сорому я вже й не тямлю, як помився, як витерся, як вернувся додому. Я приходив в остовпіння, коли на мене показували хто очима, хто кивками, а хто пальцем.