Вечірні розмови на острові

Звістку про те, що відбувалось, напевне внесли у вуха Кейсові, як тільки скінчилась церковна служба, і того ж таки дня він вибрав хвилину, щоб зустріти мене посеред селища. Він напосівся на мене так завзято й вороже, що я відчув: обминути його буде тільки на шкоду.

«Оце називається праведний чоловік! — сказав він тубільною мовою. — Він виголосив казання проти мене, але в серці в нього було не те. В казанні він говорив про любов до Бога, але ті слова були в нього не в серці, а тільки на язиці. Хочете знати, що було в нього на серці? — вигукнув він. — Зараз я вам покажу!» — І, клацнувши пальцями біля моєї голови, він немовби вихопив з неї долар і підніс його вгору.

По юрбі пробіг такий гучний гомін, як той, що ним полінезійці могли б зустріти чудо. А я стояв остовпілий. То був звичайнісінький цирковий фокус, удома я бачив його раз із двадцять, але як переконати в цьому тубільців? Я пошкодував, що сам не вчився ілюзіонізму замість гебрейської мови, аби відплатити цьому пройдисвітові його ж таки монетою. Але що вдієш: я не міг стояти й мовчати, а якихось сильних слів у мене не знайшлося.