Мандрівка до моря
- Автор: Штейгер Отто
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: Я. Прилипко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мандрівка до моря». Краткое содержание книги:
— Авжеж, — сказала вона, доївши бутерброд, — я страх як сміялася, коли він наслідував Стефана, тягаючи по сцені ланцюги.
Після сніданку, тільки-но я вийшов з фургона, до мене підбіг метальник ножів й ухопив за плече.
— Гей ти, — гукнув він, — стережись! Бійя належить мені! Ти знаєш, на що я здатний. Щоб не пришпилив тебе до дерева!
Я відповів, що матиму це на увазі, але заледве він відійшов, як до мене наблизився Стефан.
— Він тільки дзяволить! Я йому в вічі кажу: «Ти — нікчемна, паршива морда!» Нічого не бійся, а якщо дійде до лихого, гукни мене, я з ним швидко впораюся.
Добре йому говорити. На зайця виття гієни наганяє такий самий жах, як і рикання лева. А я — заєць. І хоч я щиро захоплююся героями, у мене з ними немає нічого спільного. Тому мене не дуже приваблювала перспектива відкрито піддатися чарам дівочої вроди і, виставляючи напоказ свої кращі риси, домагатися Бійїної прихильності, завоювати її симпатію і зрештою — любов. Звичайно, в такий спосіб я змусив би метальника ножів доказати, наскільки серйозною була його погроза, чи, може, він просто дзяволів, як запевняв Стефан. Але з огляду на те, що експеримент мав бути проведений на мені, цього разу я вирішив відмовитися від пошуків істини.
І все ж я кохав Бійю. Мені подобається, пане професор, коли ви посміхаєтесь самими лиш куточками губів. Це приязна, заохотлива, поблажлива і скептична посмішка. О, я знаю, кожен гадає, що безмежна любов і страждання випали тільки на його долю; але мушу вам признатися, що завжди з недовірою спостерігав за палахкотливим полум’ям своєї пристрасті. Неземне блаженство і пекельні страждання, вся ота винятковість почуття були недоступні для мене. Якщо хочете знати, моя любов завжди мала запасний вихід.
Фургон, у якому мешкали Бійя, Стефан, метальник ножів і я, був маленький і жахливо тісний. Передня частина, відгороджена білою завісою з матерії із штучного волокна, була відведена Бійї. В неї там було досить місця, щоб випрати білизну й розставити різні флакончики. А в нашій половині між складеними один на один ящиками й валізами було так тісно, що ми боком протискувалися до своїх постель.
Самотужки залазити у свій гамак я навчився лише тоді, коли опанував дeякі акробатичні прийоми. Спершу ж мене піднімав Стефан, що спав піді мною. Він це робив без помітного напруження, наче ставив на полицю книжку. Коли траплялося, що в своєму гамаку, який нагадував розпороту вздовж шкуринку банана (іншого місця для мене у фургоні не було), я перевертався на спину, мене так стискало мотузками, що вранці на руках і стегнах залишалися відбитки сітки і ямки од вузлів. Поруч зі мною спав метальник ножів (зовсім близько, злегка простягши руку, я міг доторкнутись до нього) і без упину палив сигарети, поки Стефан не починав кашляти й не гримав:
— Гей ти там, угорі, годі тобі вже чадити!
В передній частині фургона при тьмяному світлі лампи поралася Бійя, і крізь завісу ми могли спостерігати за нею, наче за рухами китайських тіней: як вона розчісувала волосся, як роздягалась (а надто, коли знімала панчохи), як, надягнувши нічну сорочку, лягала в ліжко і, нарешті, гасила світло. Рухи чарівної крихітки були такі граціозні, що я був у захопленні від неї і, дивлячись на обриси її тіла, прагнув обняти її.
Отже, у нашій частині фургона була страшенна тиснява. Я скоро призвичаївся до неї і, опиняючись у гамаку, вже не підводив голови, щоб не вдаритися об склепистий верх фургона. Першого ж ранку я добре придивився, як метальник ножів, перевернувшись на бік, сплигнув із свого гамака вниз, і зробив те саме, прагнучи якомога швидше звільнитися від принизливої безпорадності й залежності від Стефана.
В цьому містечку ми пробули ще шість днів, а потім рушили далі. Не встиг ще останній глядач вийти з балагана, як ми заходилися згортати шатро. Про цей вечір тут почали заздалегідь говорити як про велику подію. Особливо ж хазяїн невтомно пояснював, що кому належить робити, щоб якнайшвидше зібратися. На світанні ми мали вирушити в дорогу і ще до обіду розіп’яти на новому місці балаган і приготуватися до першої вистави. Мені доручили забратися вгору на перекладину і, опустивши шатро, потім згорнути його, в чому мені допомагали метальник ножів і Стефан. Бійя виносила на вулицю лавки, а хазяїн складав їх у наш фургон, такий уже захаращений, що тільки Бійя могла тепер протиснутися до своєї постелі, перелізши через два ряди лавок.
— Одну ніч можна якось перебути. Ми завжди так переїжджаємо, — пояснив мені хазяїн. його дружина, спостерігаючи за метушнею, спокійно палила сигарети.